У своїй моделі господарської системи Дж.Кейнс намагався перебороти “класичну дихотомію”, що створила глибокий розрив між реальними і грошовими процесами. Головним каналом зв’язку між цими двома сферами слугує у нього норма процента, що знаходиться під впливом сил грошового ринку і одночасно впливає на прийняття рішень про майбутні капіталовкладення.

Істину важливість за словами Дж.Кейнса, гроші набувають лише в теорії процента. Чим сильніша неясність відносно динаміки процента, тим більші запаси грошей створює господарюючий агент і тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва.

У традиціях Кембріджської школи Дж.Кейнс важливе місце відводив аналізу мотивів нагромадження грошей. У Дж.Кейнса їх три: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об’єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж.Кейнса виділення третього елемента попиту на гроші попиту на спекулятивні залишки. Дж.Кейнс пов’язував його з динамікою ціни фінансових актів чи облігацій. Тим самим він увів в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу проблему вибору. І, що є дуже важливим, в якості фактора, що регулює цей елемент попиту на гроші, як і весь попит, виступає норма процента.

Таким чином, сукупний попит на гроші ( М ) складається з двох частин трансакційного ( M I ), що є функцією доходу, і спекулятивного ( М II ), що є функцією процента: M = M I + M II = L1(y) + L2 (i), де у сукупний доход; і норма процента.

Учасник господарського обороту, з одного боку, намагається максимізувати прибуток і з цією метою інвестує тимчасово вільні грошові кошти в різноманітні види фінансових активів, а з іншого створити ліквідний резерв, необхідний для господарського маневру при змінах кон’юнктури. Врахування протилежних факторів приводить його до “точки рівноваги”, що визначає свіввідношення грошей і “облігацій” у його балансі.

Отже, Дж.Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв’язок грошей і цін.

Теорія грошей Дж.Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак післякенсіанський розвиток призвів до різкого падіння інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема.

Це можна пояснити тим, що кейнсіанська доктрина народилась у розпалі великої економічної депресії, коли грошово-кредитна політика була паралізована і не могла забезпечити виходу капіталістичної економіки із хронічної кризи.

“Рецепти” Дж.Кейнса давали можливість впливати передусім на зайнятість і обсяги виробництва як найбільш “вузькі” місця в розвитку економіки. Разом з тим кейнсіанські “рецепти”, що базувалися на політиці “дешевих грошей”, неминуче включали інфляційний елемент: надходження в обіг великої кількості платіжних засобів вело до порушення пропорцій у грошовій сфері, підживлювало процеси знецінення грошей і стимулювало зростання цін.

І коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці “дешевих грошей”, погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон’юнктуру до системи бюджетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.

Падінню авторитету вчення Дж.Кейнса сприяла непристосованість його моделі для аналізу господарський ситуацій, що характеризуються стійким піжвищенням загального рівня цін. Це привело до критики кейнсіанства в кінці 60-х на початку 70-х років і до швидкого розчарування у цьому вченні. На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових факторів. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація “проінфляційної доктрини”, що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного росту.

Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули концепцію монетаризму.

Сучасний монетаризм. Монетаризм як самостійний теоретичний напрям сформувався у США в середині 50-х років. У його витоків стояла група економістів, очолюваних М.Фрідменом. Монетаризм виник на базі кількісної теорії грошей. Взявши у цієї теорії центральну ідею, монетаристи надали їй динамізму, застосували для її обгрунтування новітні методи статистичного аналізу. При цьому монетаристи намагалися затвердити якісно інший порівняно з кейнсіанством погляд на загальну природу капіталістичного господарського механізму.

Головне джерело “нестабільності” капіталізму, вважали монетаристи міститься в грошовій сфері. Саме тут потрібно шукати основні причини криз та інших порушень процесу відстворення. Так, на думку Л.Йегера, прихильник монетаризму це економіст, який вірить, що кількість грошей чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат у економіці. Державний бюджет і так звані реальні фактори в економіці, включаючи примушування до інвестування, чинять другорядний вплив, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси.

Таким чином, логічний, в принципі, висновок, що “гроші важливі для економічного розвитку”, одержав у постулатах монетаристів гіпертрофовану форму. Лозунг сучасних кількісників “гроші мають значення” насправді інтерпритується ними як “тільки гроші мають значення”. Подібний підхід істотно відрізняється від моделей кейнсіанського типу, де на першому місці перебуває динаміка такого економічного фактора, як інвестиції, і головна увага приділяється бюджетній політиці держави.

Важливою ідеєю монетаристів є те, що головна причина кризових явищ міститься в хаотичних коливаннях грошової маси, які породжуються урядовими маніпуляціями по стимулюванню сукупного попиту. На думку монетаристів, лавиноподібне збільшення покупок у період різдвяних свят є результатом випуску центральним банком великої кількості грошей в обіг. Насправді ж все відбувається якраз навпаки. Але М.Фрідмен продовжує стверджувати, що головний напрям впливу від грошей до ділової активності.