ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ФОРМИ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ.
З найдавніших часів кредитні операції проводились в умовах ризику неповерненння кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів протидії як першопричинам ризиків, так і їх наслідкам. Саме тому, розвиток кредитних відносин в умовах ринку (конкуренції, нестійкої конюктури і політичної ситуації), спричинився до формування різних систем запобіжних заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків.
У взаємовідносинах між кредитором і боржником предметом їх спільного інтересу є кредит, який породжує протилежні правничо-економічні ситуації: для кредитора право вимагати отримання боргу, а для боржника зобовязання повернути позику згідно кредитної угоди. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які і можуть виступати обєктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, та юридично в невиконанні зобоязань. Це означає, що суть страхування кредитів дещо відрізняється від інших видів страхування. Враховуючи домінуюче значення правового аспекту, який чітко проявляється у страхуванні кредитів, його було визнано за особливу форму страхового захисту страхування від збитків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності.
Найбільш важливим моментом у страхуванні є: розмір відповідальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Ці умови є обовязковими атрибутами страхового договору.
Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку і як результат поява ризику неплатоспроможності. Страховим випадком при страхуванні відповідальності позичальника вважається непогашення кредиту та несплата відсотків в строк обумовлений кредитним договором.
У зарубіжній страховій практиці відомо дві основних форми кредитного страхування: страхування кредитів (делькредерне страхування) і страхування застави під отримані кредити (кауційне страхування).
При першій формі страхувальник, а ним завжди виступає власне банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування. Схематично відносини, котрі складають цю форму страхування кредитів, можна представити таким чином:
Малюнок 16.1. Відносини контрагентів при страхуванні ризику неповернення кредиту (делькредне страхування).
Банк-кредитор Кредит Клієнт-позичальник
застрахований = страхувальник ризик
постійні звязки
спорадичні звязки
страховик
Відносини сторін характеризуються такими ознаками:
страхувальник банк:
отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобовязань;
частину відповідальності (біля 20%) залишає на власну відповідальність;
приймає зобовязання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх у позику під звичайні відсотки.
страховик (страхова компанія):
вживає санкції при порушенні страхувальником прийнятих зобовязань аж до повної відмови виплати при страховому випадку;
пропонує, як правило, форму договору, відмову як “загальне покриття” страховим захистом;
залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;
переймає право регресу до кредитоотримувача.
При другій формі страхування кредитів страхувальник боржник захищає право свого кредитора чи вірителя, які стають по-суті застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило, виступає кредитор. При реалізації другої форми страхування взаємовідносини між сторонами набувають наступного характеру:
Малюнок 16.2. Відносини контрагентів при заставному (гарантійному) страхуванні (кауційне страхування).
Банк-кредитор Кредит Клієнт-позичальник
застрахований страхувальник ризик
страховик
постійні звязки
спорадичні звязки
Кожна з цих форм (делькредерна або заставна) безумовно повинні бути представлені конкретними видами страхування, зміст яких залежить від форм кредитування і умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного здійснення страхових операцій, економічна суть їх єдина настільки, наскільки єдиною є суть кредитних операцій, які обслуговуються в процесі страхування. Тому в усіх випадках суть кредитного страхування зводиться до уникнення втрат кредиторами і цим самим вноситься певність у відносини між кредиторами і позичальниками.
На українському ринку страхування кредитів, як новий вид страхового захисту, появилося порівняно недавно на початку 90-х років у двох варіантах:
а) добровільного страхування ризику непогашення кредитів, особливою рисою якого є те, що страхувальником виступає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, коли банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно страхувальником і застрахованим (бенефіцієнтом);
б) добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів, за умовами якого позичальником виступає боржник, страхуючи кредит на користь свого кредитора.
При першій формі страхувальник-банк (після укладання кредитного договору) може самостійно застрахувати надану позику шляхом підписання зі страховою компанією договору про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотку за кредит. Із логіки повязаних інтересів виникає, що ініціаторами таких страхових операцій повинні виступати банки, як пошукувачі страхового захисту. Для них ця операція за своїм характером знаходить аналогію в страхуванні від нещасних випадків, якими є факт неповернення кредитів.
У вітчизняній страховій практиці запропонований варіант страхування поки що не знайшов попиту на страховому ринку. Це можна пояснити існуванням ряду обставин:
головною обставиною є те, що комерційні банки неможуть сьогодні без побоювання використати страхування кредитів, як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Відсутність страхового аудиту та широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній ставить під сумнів їх платоспроможність. З іншого боку, надмірно високі страхові премії призводять до підвищення витрат виробництва за рахунок страхових платежів, що в свою чергу викликає необгрунтоване підвищення цін на товари і послуги.
іншою обставиною є ускладнення процедури оформлення страхового договору, що потребує від банків як звичайної, рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної при узгодженні страхових тарифів, характеру відповідальності, передачі страховику документів, необхідних йому для відкриття регресного позову до боржника банку та інші ускладнення.
Більш простим з точки зору процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається, як вид гарантійного листа страхової компанії банку за фінансовими зобовязаннями до його
