і окладів надано право самостійно визначати системи і розміри оплати праці, включаючи всі види премій, надбавок, доплат, винагород без обмежень, передбачених законодавством. Отже, орендний підряд сприяє широкому залученню працівників до управління виробництвом і розвитку принципів демократичного само-управління на виробництві. Підрядний колектив, орендую-чи на тривалий час приміщення, обладнання, техніку й інші засоби виробництва, стає практично їх господарем і набуває певну самостійність в організації праці та вироб-ництва. Орендна плата — фіксована величина иа певний період, тому, щоб отримати більшай госпрозрахунковий доход, необхідно поліпшувати і розвивати виробництво. Працюючи за умов оренди, виробничий колектив має біль-ше самостійності порівняно із звичайним державним під-приємством, тому збиткові підприємства після переходу на орендний підряд різко поліпшують свої виробничі показни-ки, що позначається на матеріальному добробуті праців-ників.
Розвиток орендних відносин показав, що ця форма господарювання завдяки тому, що орендні підприємства мають право самостійно розподіляти госпрозрахунковий доход, визначати форми, системи і розміри оплати праці, має певний соціально-економічний ефект: підвищується Продуктивність праці, збільшуються рентабельність вироб-ництва, обсяг продукції, зростає заробітна плата, а чисель-ність працюючих зменшується.
Орендні відносини реально розширили права трудового колективу у визначенні ролі кожного працівника в отри» манні доходу підприємства і в розноділі коштів госпрозра-хункового доходу.
Надання самостійності орендному колективу передба-чає його повну відповідальність за результати господар-ської діяльності. Тому кожен колектив сам регулює кіль-кість зайнятих робітників, вирішує, як використати заробт лені кошти. Заробітна плата кожного робітника залежить за умов оренди від кінцевого результату роботи цеху (дільниці). Це сприяє створенню умов для скорочення обсягів незавершеного виробництва. Крім того, госпрозра-хункові орендні відносини забезпечують зацікавленість кожного робітника в одержанні підприємством доходу шля-хом зниження всіх видів затрат. Орендні підприємства мають право запроваджувати власну систему оплати пра-ці, при цьому тарифна система застосовується як комплекс науково-методичних рекомендацій для розробки оригіналь-них систем оплати. Оскільки через тарифну систему реалі-зуються права працівника, передбачені Кодексом законів про працю, то розроблювані на орендних підприємствах системи оплати повинні також гарантувати працівникові * його права. На ряді підприємств промисловості, які пере-йшли на оренду, значні суми грошей витрачаються на оздоровлення працівників, поліпшення матеріального ста-новища малозабезпечених сімей, а також ветеранів праці, які відпрацювали на виробництві ЗО і більше років. На деяких підприємствах, де є виробництва із шкідливими умовами праці, збільшується тривалість відпусток робіт-никам.
Удосконалення організації стимулювання трудової ак-тивності працівників на основі поширення та розвитку колективного й орендного підряду передбачає адекватну перебудову господарського механізму у масштабах всієї економіки України, дальший розвиток внутрівиробничого госпрозрахунку, що дає змогу повніше забезпечити необ-хідні умови для істотного зростання матеріальної зацікав-леності виробничих колективів, реалізувати принципи ефективної організації праці і її оплати, розширити сферу кооперації, яка є кроком до ринкової економіки.
Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відпо-відальністю. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована ^іаприкінці 20-х ро-ків, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне центра-лізовану «соціалістичну» економіку. За умов планомірно-ринкової економіки постала потреба використати її прогре-сивні риси.
Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерно-го капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективно-му використанні засобів виробництва, сировини, електро-енергії, збережем! техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність пра-ці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.
Акціонерна власність може сприяти деякій демоно-полізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.
До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать: по-перше, можли-вість за допомогою акцій нейтралізувати трудові за-ощадження і тим .посилювати економічний контроль над значною кількістю населення. Так у США 1 % найбільш заможних сімей володіють понад 50 % усіх акцій корпора цій, а у ФРН 0,9 % сімей належить 90 % усіх акцій. З іншого боку, у 500 наймогутніших моиоиолі стичних об'єднаннях США частка акціонерного капіталу становила у середньому понад 45 %. Якщо виходити з того, що обсяг особистого майна у США на одну сім'ю становив у другій половині 80-х років 32,7 тис. дол., а у щорічних доходах сім'ї проценти від вкладів і дивіденди дорівнювали при-близно 7 %, то у складі акціонерного капіталу певна частка належить централізованим заощадженням населен-ня, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій.
Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавля-ються своїх заощаджень під час економічних криз. На-приклад, у США під час кризи 1974—1975 рр. кількість дрібних акціонерів скоротилася майже на 7 млн.
По-третє, шляхом закупівлі контрольного накету акцій іВ за сучасних умов для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5 % їх загальної кількості) гігантські корпорації встановлюють контроль над дрібшнявяи компа-ніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декілька разів перевищують їх власні активи.
По-четверте, акціонерні компанії здійснюють різні фі-нансові махінації на фондових біржах, одерясуючи додат-кову можливість надмірного збагачення. Так Дж. Гетті протягом короткого часу довів одержане від батька майно у 15 млн. дол. до понад 2 млрд. дол., скуповуючи акції за викидними цінами у роки денреен.
По-п'яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного