наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці;

досить простий механізм оподаткування;

забезпечення конфіденційності діяльності, збереження комерційної таємниці.

Водночас одноосібному господарству властиві певні недоліки:

мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку свого діла;

значно більші можливості збанкрутувати;

відсутність спеціалізованого менеджменту, що негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності, адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції;

більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці та гірша техніка безпеки;

відповідальність власника підприємства за зобов’язання не лише активами підприємства, а й своїм особистим майном.

Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств.

Більше розвиненою організаційною формою підприємств та підприємницької діяльності є партнерство.

Партнерство — форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за свої зобов’язання.

Окремими особами у партнерстві можуть виступати й юридичні особи, що як співвласники діють на основі укладеного договору, який регулює всі права та обов’язки партнерів.

Залежно від обсягу відповідальності розрізняють:

партнерства з обмеженою відповідальністю – їх учасники відповідають за зобов’язання партнерства у межах внесених ними вкладів, що передбачає відповідний механізм розподілу прибутків тощо;

звичайні партнерства – їх учасники несуть повну відповідальність за зобов’язання підприємства – як розмірами свого внеску, так і особистим майном.

Як і одноосібні господарства, партнерства мають певні позитивні сторони та недоліки. До позитивних сторін належать:

більші можливості розширення виробництва (внаслідок злиття капіталів декількох осіб);

кращий доступ до кредитних ресурсів (банки більше довіряють партнерствам, ніж одноосібним господарствам);

вдосконалення процесу управління виробництвом і власністю (внаслідок спеціалізації учасників на виконанні окремих управлінських функцій);

можливість збереження простого та пільгового механізму оподаткування.

Негативними сторонами діяльності партнерських підприємств є:

ускладнення процесу вироблення і прийняття управлінських рішень (внаслідок необхідності узгодження його між учасниками);

необхідність відповідальності окремих осіб за неправильні рішення, від яких партнерство не застраховане;

внаслідок заборони учасникам товариств з обмеженою відповідальністю продажу їх вкладів (паїв) на відкритому ринку в разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов’язані викупити його частку.

Партнерства найбільш поширені у сфері малого і середнього бізнесу, а також при наданні послуг.

Корпорація – найдосконаліша форма організації підприємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал шляхом об’єднання власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

Згідно з чинним законодавством корпорація — це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Основними позитивними сторонами корпорацій є:

можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних паперів), а отже отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів виробництва;

кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кредитів банків;

внаслідок наведених переваг – отримання можливості впроваджувати у виробництво передові досягнення науки і техніки, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг;

обмежена відповідальність акціонерів за зобов’язання корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном;

залучення до управління виробництвом професійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдосконаленню процесу вироблення управлінських рішень;

здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5—10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і, завдяки цьому, отримання переваги над конкурентами.

Основними недоліками корпорацій є:

значне знецінення акцій корпорацій під час погіршення економічної кон’юнктури, внаслідок чого дрібні акціонери можуть втратити їх;

недосконалий механізм оподаткування в окремих країнах (так, в Україні оподатковуються і прибуток корпорацій, і доходи на акції, що особливо несправедливо для дрібних акціонерів);

перетворення дрібних акціонерів, внаслідок їх великої чисельності, на формальних власників, неспроможних впливати на вибір керівництва, розподіл прибутків і прийняття управлінських рішень у більшості крупних корпорацій на основі кількості акцій;

внаслідок зосередження контрольного пакета акцій у руках небагатьох акціонерів встановлення їх контролю над заощадженнями більшості дрібних акціонерів.

Корпорації є найадекватнішою формою організації крупних та середніх підприємств.

Таким чином, кожна з організаційних форм підприємницької діяльності має як відповідні фінансово-економічні переваги і соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми. Її вибір залежить від багатьох чинників: обсягу відповідальності, механізму оподаткування, потреби у фінансових коштах, управлінських здібностей підприємця, передбачуваної тривалості існування фірми, можливості зміни власника тощо.

Партнерські товариства і корпорації обов’язково створюються як юридичні особи, а підприємницьку діяльність в формі одноосібного господарства можуть здійснювати і юридичні, і фізичні особи. Тому треба оцінити переваги і недоліки підприємництва зі створенням і без створення юридичної особи.