1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулю-вання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборот-ні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кру-гообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфе-ри обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненор-мовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних вироб-ничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків гото-вої продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах май-бутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підпри-ємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят-ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і струк-туру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпоряд-ження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забез-печила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щоріч-них нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з ура-хуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробниц-тва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних кош-тів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормаль-ний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використан-ням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефекти-вності кругообороту коштів, що використовуються, з метою при-скорення їхнього обертання. Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999. (с.74)

РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ

Аналіз структури джерел коштів підприємства

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

Тому аналізу джерел формування капіталу необхідно приділяти належну увагу. Класифікацію капіталу зображено на Додаток 3.

Характеристика співвідношень між власним та позиковим капіталом і розкриває сутність фінансового стану підприємства.

Необхідність у власному капіталі зумовлюється вимогами само-фінансування.

Під самофінансуванням слід розуміти фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку.

Власний капітал є основою самостійності і незалежності підпри-ємства. Але необхідно враховувати, що фінансування лише за рахунок власних коштів не завжди вигідно для підприємств, зокрема в тих випадках, якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди часу на рахунках у банку будуть накопичуватися великі суми коштів, а в інші періоди підприємство відчуватиме їх нестачу. Окрім того, необхідно мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал (чим платить за кредитні ресурси), то, залучаючи в свій оборот позикові кошти, воно може підвищити рентабельність власного (позикового) капіталу.

У той же час, якщо кошти підприємства сформовані в основному за рахунок короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості, то його фінансовий стан буде нестійким, тому що з цими коштами необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших коштів.

Оскільки в теперішній час «ціна» такого важливого для підпри-ємств джерела формування капіталу, як кредити банків, зростає, то постає питання про доцільність користування банківськими кредитами.

Для вирішення питання про доцільність використання кредитів банку необхідно розраховувати величину виторгу від реалізації, величину чистого прибутку, а також рівень рентабельності майна (прибуток, одержаний з кожної гривні, вкладеної в майно) та рентабельності власних коштів у двох варіантах:

І варіант - з використанням кредитів банку;

II варіант - без використання кредитів банку.

Порівняння одержаних показників І та II варіантів дасть відповідь на питання економічної доцільності використання кредитів банку.

Залучення кредитів банку буде раціональним лише в тому разі, якщо процентна ставка на них буде нижчою, ніж рентабельність вкладеного капіталу.

Практично, безоплатним джерелом коштів для підприємств є кредиторська заборгованість.

При розрахунках з постачальниками та підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не стягу-ється: якщо згідно з договором передбачена оплата через «й» днів після одержання (відвантаження) продукції, значить підприємство-покупець одержало безвідсотковий кредит на строк «й» днів. Деякі підприємства широко використовують таку можливість. Насправді, що більший строк має заборгованість, то менший її реальний розмір з урахуванням інфляційних процесів. Але щодо кредитоспроможності, недотримання встановлених договором строків оплати - погана практика, оскільки потенційні кредитори можуть негативно вирішити питання про надання нового кредиту.

Таким чином, від того, наскільки оптимальним буде співвідно-шення власного і позикового капіталів, якою буде «ціна» останнього, значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Аналіз струк-тури власних і позикових коштів,