Основні типи та форми власності
У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи економічної влас-ності: 1) суспільна; 2) приватна; 3) колективна; 4) держав-на. Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світо-вого господарства, зокрема у межах Європейського еко-номічного співтовариства (нині Європейського Союзу, ку-ди входять 15 країн Західної Європи), почав формуватися п'ятий тип економічної власності — наддержавна (або наднаціональна).
Виділення окремих типів економічної власності зумов-лено тим, що у межах кожного з них існують окремі фор-ми, види власності, які формуються в окремі види підприємств, що, у свою чергу, зумовлює різні види та форми підприємницької діяльності. Виходячи з цього, в Законі України «Про власність» приватна, колективна і державна власність некоректно названі не типами, а фор-мами власності.
Оскільки суспільна власність існувала тільки в пер-віснообщинному суспільстві, а наддержавна лише фор-мується, розглянемо приватний, колективний та держав-ний типи власності та їх структуру.
Приватна власність (як економічна категорія) — при-власнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.
Об'єктами цього типу власності в Україні є:
а) індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
б) приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найма-них працівників;
в) підприємства, засновані на власності окремих іно-земних громадян;
г) сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян — членів однієї сім'ї, які проживають ра-зом;
ґ) селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членів однієї сім'ї;
д) селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників. Проміжною між двома останніми формами власності є селянські (фермерські) господарства, де використовують працю членів сім'ї та найманих працівників, праці яких внаслідок їх незначної кількості недостатньо, щоб звільнити від неї членів сім'ї;
е) майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, са-дові будинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, виго-товлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, предмети особистого користування та домашнього господарства, майно споживчого призна-чення.
Частина цього майна може перетворитися на капітал, тобто засіб експлуатації, привласнення чужої праці. Таку роль, зокрема, можуть виконувати житлові будинки, квар-тири у разі встановлення надмірно високої плати за зда-вання їх в оренду; вироблена продукція у разі продажу її за непомірно високими цінами та ін. За цих умов названі об'єкти стають об'єктами приватної капіталістичної влас-ності, інші залишаються об'єктами приватної трудової власності.
Якщо об'єктом приватної власності є приватні капіта-лістичні підприємства, то між їх власниками і найманими працівниками виникає певна сукупність відносин еко-номічної власності, що розкривається передусім в якісно-му аспекті власності.
Внаслідок цього слід розмежовувати право приватної трудової власності та право приватної капіталістичної (не-трудової) власності. Право приватної трудової власності виникає від участі в суспільному виробництві, індивіду-альної праці, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування та в інших випадках. Право при-ватної капіталістичної власності виникає на підставі ве-дення підприємницької діяльності на підприємствах, де експлуатується наймана робоча сила, наявне використан-ня майна з метою наживи тощо.
Виходячи з цього, суб'єктами права приватної влас-ності (у даному разі трудової та нетрудової) можуть бути не просто громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як це стверджується у чинному законо-давстві, а дрібні товаровиробники, капіталісти-власники, менеджери, фермери, наймані працівники (останні лише суб'єктами трудової власності), орендарі та інші особи.
Колективна власність (як економічна категорія) — при-власнення асоційованими власниками результатів колек-тивної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсис-тема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення,
Асоційованими власниками можуть бути трудовий ко-лектив, об'єднання капіталістів, члени кооперативу, спо-живчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відпо-відальністю, повні товариства, командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств, а також об'єднання недержавних підприємств (корпорації, консорціуми, концерни та ін.).
Залежно від того, наймають чи не наймають асоційо-вані власники робочу силу, займаються чи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двох основних формах: колективна трудова та колективна капіталістична. Так, у США та деяких інших країнах існує чимало підприємств, викуплених трудовими колективами, власність яких належить до трудової колективної. До цієї форми власності належить власність кооперативна, спо-живчих товариств та ін.
Водночас окремі форми колективної капіталістичної власності, наприклад відкриті акціонерні товариства, ма-ють деякі риси колективної трудової власності. Зокрема, у таких товариствах частина висококваліфікованих найма-них працівників перетворюється на співвласників, які придбали певну кількість акцій і привласнюють на них до 10% заробітної плати.
Право колективної власності, згідно з чинним законо-давством, виникає на підставі:
а) добровільного об'єднання майна громадян і юри-дичних осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств і об'єднань;
б) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства;
в) передання державних підприємств в оренду;
г) надання державних субсидій;
ґ) пожертвувань організацій, громадян та інших ци-вільно-правових угод.
У сільському господарстві у колективну власність мо-жуть бути передані землі колгоспів, радгоспів, сільськогос-подарських кооперативів, сільськогосподарських акціонер-них товариств, землі садівницьких товариств та ін.
Суб'єктами права колективної власності, згідно з чин-ним законодавством, є:
1) колективні підприємства (в тому числі сільськогос-подарські);
2) господарські товариства;
3) кооперативи;
4) споживчі товариства та їхні спілки;
5) орендні підприємства та організації орендарів;
6) товариства покупців;
7) спільні підприємства;
8) об'єднання недержавних
