Тема: Мета і завдання виробничої діяльності і шляхи її реалізації.

Поняття, принципи і методи управління. Структури управління.

Поняття, принципи і методи планування.

Суть і значення виробничої програми та її показники.

1. Виробничі і ринкові зв’язки підприємства на практиці проявляються від самого початку організації і навіть задумів підприємницької діяльності:

при вивченні ринку, пропозиції і попиту на ті чи інші товари в галузі, регіоні;

при вивченні можливості одержання пільг – позичкових, податкових та ін., тобто у визначенні загальних умов інвестування;

при встановленні спеціалізації свого підприємства;

при виборі форми підприємництва;

при формуванні виробничої бази. Необхідно придбати або взяти в оренду виробничі і складські приміщення, обладнання, придбати сировину і матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, залучити робочу силу. Тут підприємство вступає у відносини з виробниками обладнання, постачальниками сировини і матеріалів, з посередницькими фірмами;

при наборі працівників;

при залученні фінансових ресурсів.

Таким чином, підприємство вступає у відносини з різними організаціями: комерційними банками, страховими компаніями, юридичними і фізичними особами. Все це вимагає належної підготовки системи управління підприємством – менеджменту і кваліфікованих менеджерів.

Під управлінням розуміють цілеспрямований вплив на людей з метою організації і координації їх діяльності. Менеджмент – це наука про управління, процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для досягнення цілей організації. Це управління будь-яким соціальним об’єктом і володіння професійною майстерністю, класичними принципами управління; це і почуття господаря, яке об’єднує два суперечливі принципи: бережливе, добросовісне ставлення до людей і арсенал методів, які включають певні хитрощі, які дають змогу без жорсткого адміністративного впливу забезпечити виконання певних робіт. Це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Це функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Принципи управління – це керівні правила, положення, норми поведінки, якими керуються органи управління в певних соціально-економічних умовах. Основними принципами управління є єдиноначальність, плановість, економічність, правильне поєднання матеріальних і моральних стимулів до праці, комплексність.

Під методами управління розуміють сукупність способів цілеспрямованого впливу на людей з метою координації їхньої діяльності. Розрізняють економічні методи (економічні стимули, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах чи будь-якій іншій діяльності), адміністративні методи (вплив за допомогою наказів, розпоряджень, документів; мотиви примусового характеру); в них виділяють методи розпорядчого впливу (накази, розпорядження), методи організаційного впливу (організаційне регламентування, нормування та інструктування) і розстановку кадрів; соціально-психологічні методи (які реалізують мотиви соціальної поведінки людини і ґрунтуються на психології, педагогіці, соціології), виховні методи (вплив через свідомість) і правові методи.

Розрізняють наступні структури управління:

1. Лінійна: кожен підлеглий підпорядковується одному лінійному керівникові:

Керівник підприємства

Лінійний керівник 1 Лінійний керівник 2

В1 В2 В3 В4 В1 В2 В3 В4

Перевагою цієї структури є чітка узгодженість дій; недоліком – занадто багато обов’язків на одну людину.

2. Функціональна: при лінійному керівникові в межах відповідних функцій створюються управлінські підрозділи – бухгалтерія, відділ кадрів тощо, які приймають рішення і віддають розпорядження на наступний щабель. Ця структура забезпечує компетентність у прийнятті рішень, проте недоліком при цьому є неузгодженість:

Керівник підприємства

Функціональний Функціональний Функціональний

керівник A керівник B керівник C

В1 В2 В3 В4 В5

У чистому вигляді 2 перші структури не існують.

3. Лінійно-функціональна структура: спеціальні функціональні відділи (штаби), які створюються на допомогу лінійним керівникам, не мають виконавчої влади, а готують для них рекомендації і проекти.

Керівник підприємства

Лінійний Функціональний Функціональний Функціональний Лінійний керівник1 керівник A керівник B керівник C керівник2

В1 В2 В3 В1 В2 В3

Така структура зручна, коли підприємство мале. Проте при цьому ускладнюється процес розробки рішень і збільшується можливість непогодженої діяльності того чи іншого функціонального підрозділу.

4. Дивізіональна структура базується на поглибленні поділу управлінської праці. При цьому відбувається децентралізація оперативних функцій управління (які здійснюються виробничими структурними ланками) і централізація загальнокорпоративних функцій (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність), які зосереджуються у вищих ланках адміністрації. В такій структурі застосовується принцип поділу праці за цілями. Виробничі підрозділи групуються 3-ма способами:

продуктовим

за групами споживачів

за місцезнаходженням

Генеральний директор

Відділ маркетингу Відділ фінансів

Начальник відділення Начальник відділення Начальник відділення

з в-ва продукту А з в-ва продукту В з в-ва продукту C

Ф1 Л Ф2 Л1 Л2 Л

В1 В2 В3 В1 В2 В3 В4 В1 В2 В3 В4

Перевагами дивізіональної структури є гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень і покращення їх якості. Недоліком є те, що ця структура потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

5. Матрична структура:

Керівник організації Вище керівництво

Функціональна частина

Координатор проектів

Керівник вир. Керівник вир. Керівник вир.

служб служб служб

Кер. Проекту

А

Кер. Проекту

В

Кер. Проекту

С

При такій структурі формуються спеціальні предметноспеціалізовані ланки – проектні групи зі спеціалістів постійно функціонуючих відділів, які лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Перевагами матричної структури є висока гнучкість та орієнтація на нововведення; недоліками – збільшення чисельності управлінського персоналу, система подвійної підлеглості, зростання кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

2. Однією із функцій управління є планування. Його суть зводиться до розробки програми дій, системи та способів її реалізації. Основними його принципами є: неперервність, науковість, оптимальність (вибір найкращого варіанту з усіх можливих.

Методами планування є:

техніко-економічний аналіз (дає можливість виявити закономірності та зв’язки між