Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його ви-конання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) вико-ристовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною си-ровиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому пе-реділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металу-ргійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції. Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:—

напівфабрикатний, за яким визначають фактичну собівартість на-півфабрикатів кожного переділу;—

без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здій-снюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають. Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової про-дукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліко-вують за так званими „центрами виробничої діяльності”, а потім розподі-ляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розрахову-ють величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни.

За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кіль-кість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (проду-кту А і продукту Б). Нам відомо, яка частина основних затрат пов'язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподі-ляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визна-чають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у даному разі 100 одиниць продукту Б).

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Витрати | Валові витрати | Продукт А | Продукт Б | Витрати на 1-цю Б

Матеріали | 400 | 150 | 250 | 2,5

Машини і обладнання | 150 | 40 | 110 | 1,10

Заробітна платня |

110 |

80 |

30 |

0,3

Разом прямих затрат затрат |

660 |

270 |

390 |

3,9

Виробничі накладні витрати |

50 |

25 |

25 |

0,25

Загальні виробничі витрати |

710 |

295 |

415 |

4,15

Адміністративні витрати |

30 |

15 |

15 |

0.15

Торгові витрати |

50 |

25 |

25 |

0,25

Витрати на збут |

20 |

10 |

10 |

0,10

Валові витрати |

810 |

345 |

465 |

4,65

Система обліку і калькулювання за змінними витратами грунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробни-чої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна пла-тня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість про-дукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо і їх списують на фінансові результати звітного періоду. Контроль постій-них витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні по-вністю змінними, й інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб вста-новити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення ви-робничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним допо-вненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибут-ку, рішень типу „виготовляти чи купувати?" та ін.

4. Ціна як економічна категорія завжди посідала особливе місце у виро-бничій діяльності підприємства. Очевидним є те, що в ринкових умовах в ціні перетинаються економічні інтереси виробників і споживачів.

Ринкове ціноутворення — це процес встановлення цін на товари та по-слуги, які реалізують на ринку.

Ціна — грошовий вираз вартості товару. Вона відображає його спо-живчу корисність в конкретних ринкових умовах.

Ринкова ціна забезпечує динамічну рівновагу між попитом та пропо-зицією, між суспільною вартістю товару і її грошовим виразом.

Встановлення ціни на доцільному рівні, а також прогнозування ди-наміки цін світового ринку неможливо без врахування основних ціноутворюючих факторів. Їх можна виділити в три групи.

1. Фактори, що впливають на обсяг пропозиції товару:

1.1. Рівень поточних витрат на виготовлення товару.

1.2. Науково-технічний прогрес.

1.3. Ступінь монополізації пропозиції товару.

1.4. Цінова політика виробника товару.

2. Фактори, що впливають на обсяги попиту:

2.1. Корисність товару.

2.2. Науково-технічний прогрес.

2.3. Фінансові можливості покупців товару.

2.4. Зміна цін споріднених товарів.

2.5. Ступінь монополізації попиту.

2.6. Рівень конкуренції на даному сегменті ринку.

3. Фактори зовнішнього впливу (щодо покупців і продавців):

3.1. Фаза економічного циклу в економіці країни.

3.2. Інфляція.

3.3. Короткочасні коливання попиту і пропозиції.

3.4. Заходи державного регулювання і контролю цін.

3.5. Спосіб збуту товару.

У практиці роботи підприємств застосовують цілий ряд видів цін. Однак домінують договірні ціни, що змінюються залежно від попиту і про-позиції на певну продукцію (послуги).

У загальному плані в умовах сьогодення структура ринкових складові договірних цін визначається такими складовими:

1. Собівартість виробу, що містить всі без винятку витрати на створення, виробництво і реалізацію.

2. Прибуток, величина якого визначається ринковою ситуацією (по-питом і пропозицією).

3. Податок на додану