Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У прак-тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене-сення балансової вартості основних фондів на собівартість про-дукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом аморти-заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху-вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста-новлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш-кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис-лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо-вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою кла-сифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа-тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%; четвертий — 15%; п'ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%. Збіль-шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти-ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації пере-довсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одно-го боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — призво-дить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортиза-ційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощу-вання виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їх-нього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктив-ності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє ут-римання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у ви-робничому процесі протягом усього періоду функціонування.f Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисно-го ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціаль-них досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на еконо-мічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори —щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації — через міні-мізацію сумарної величини цих економічних показників з викори-станням графічного способу.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устатку-вання та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого викорис-тання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства зас-тосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають пері одичне проведення необхідних профілактично-технічних опера-цій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремон-ту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілак-тичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобіган-ня прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ре-монту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі про-міжки часу (один раз за кілька років).} Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха '(пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномір-ними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що уне-можливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фон-ду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової еко-номіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування, Це по-яснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило,