Методологія проектного аналізу

1.Оцінка витрат і вигід

та альтернативна вартість

Витрати і вигоди в проектному аналізі

Одним з основних завдань проектного аналізу є визначення цінності проекту. Цінність проекту визначається як різниця його позитивних результатів, або вигід (надалі коротко іменованих “вигоди”), та негативних результатів, або витрат, тобто

Цінність проекту = Вигоди – Витрати

Для визначення цінності проекту необхідно оцінити всі вигоди, одержувані від проекту, і з’ясувати, чи вони перевищують витрати на нього протягом усього циклу життя. Оскільки багато активів проекту розраховані на тривалий строк служби, в проектному аналізі порівнюються майбутні вигоди з необхідними теперішніми витратами по проекту.

Для проведення аналізу проектів використовується декілька концептуальних положень, серед яких виділяють додаткові витрати і вигоди.

Якщо новий проект є продовженням діяльності підприємства, здійснюється на розвиток діючого виробництва, то метою проектного аналізу є встановлення відмінності між ситуаціями “з проектом” та “без проекту”. Врахування прирощених у результаті проекту вигід і витрат вимагає уточнення наведеної раніше формули.

Цінність проекту |

= | Зміна вигоди

в результаті

проекту |

- | Зміна витрат

в результаті проекту

Такий підхід не тотожний зіставленню ситуацій “до проекту” та “після проекту”, оскільки порівняння станів “до” і “після” проекту не бере до уваги змін у капіталовкладеннях і виробництві, що відбулися незалежно від проекту, і відтак призводить до неточного підрахунку витрат і вигід проекту.

Загалом, усі рішення щодо визначення цінності проекту, а в результаті й доцільності вкладення коштів в його реалізацію, випливають саме з порівняння додаткових вигід з додатковими витратами. На практиці це втілилось у так звану концепцію граничності (або маргіналізму – від англ. marginal). Наведемо простий приклад.

На підприємстві випускається продукція з використанням трьох верстатів.

Розрахунок витрат на виготовлення продукції

Верстат | Витрати на виготовлення за годину | Максимально можлива кількість виготовлення за годину | Кількість виготовлення за годину | Собівартість одиниці продукції

1 | 1000 | 100 | 100 | 10=1000/100

2 | 1200 | 100 | 100 | 12=1200/100

3 | 1600 | 100 | 50 | 16=800/50

Таким чином, загальні витрати на виробництво 250 одиниць продукції становлять 3000 (1000+1200+800). Середні витрати на виготовлення продукції становлять 12 (3000/250). Але для того, щоб збільшити кількість виготовлення продукції на одну одиницю за таких умов, необхідно зробити додаткові витрати в сумі 16. З огляду на це, рішення про збільшення обсягу виробництва продукції має прийматися з розрахунку саме цієї суми, а не середньої собівартості випуску одиниці продукції. Це і є додатковими або граничними витратами.

Приймаючи рішення про обсяги випуску продукції, керуються правилом, згідно з яким обсяг випуску має збільшуватися доти, доки граничні витрати менші або дорівнюють граничним вигодам.

Важливим методологічним принципом у розрахунках грошових потоків є врахування безповоротних витрат та неявних вигід.

Безповоротні витрати – це вже зроблені витрати, які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту.

Якщо провадиться оцінка доцільності здійснення інвестиційного проекту, то всі витрати, вже зроблені до прийняття рішення про реалізацію проекту, не повинні враховуватися, бо їх не можна відшкодувати і вони жодним чином не впливають на його ефективність. Такі витрати треба виключити з вартості проекту при вирішенні питання про те, чи продовжувати роботу за проектом. На цьому етапі мають вагу лише ті витрати, які треба буде зробити (а іноді, можливо, й уникнути їх). Цінність проекту, який має завершити інший, розпочатий раніше і незакінчений проект, залежить не від зроблених до того витрат, а лише від вартості завершення проекту. Подібно до цього, вигодами нового проекту є лише ті вигоди, які з’являться після і понад ті вигоди, які, можливо, надходять від попередньої незавершеної діяльності.

Прикладом зроблених витрат є витрати на проведення досліджень та розрахунків ефективності проекту. Незважаючи на їх чималий обсяг, вони не повинні враховуватися при визначенні показників проекту.

Неявні вигоди – це не одержані доходи від найкращого альтернативного використання активу, внаслідок чого відбувся неявний грошовий приплив.

Необхідність урахування в проектному аналізі неявних витрат випливає з принципу альтернативної вартості. Неявні вигоди можна визначити і як грошові потоки, котрі можна було б одержати від активів, які фірма вже має. Береться до уваги, що вони не використовуються у проекті, який розглядається. Наприклад, фірма має у власності споруду, яку збирається використати у проекті. Явного грошового потоку не передбачається, але споруда є складовою витрат проекту. Її можна продати за 200 тис. грн. Це і є неявні витрати. Неявні грошові потоки у вигляді внесків до статутного фонду або використання матеріальних і нематеріальних активів називають ще матеріальними та нематеріальними потоками.

До неявних вигід відносять також вигоди, які не мають прямої грошової оцінки і в радянській економічні літературі називалися “соціальним проектом”. Їх врахування є досить складним економічним завданням, що постає, скажімо, при проведенні екологічного аналізу. Невідчутні вигоди мають враховуватися при оцінці вигід і як зміцнення іміджу фірми (“гудвіл”), і як інші види нематеріальних активів.

У проектному аналізі необхідно уникати подвійного рахунку.

Оцінюючи проект, слід брати до уваги всі витрати і вигоди проекту, але не можна їх враховувати двічі. Наприклад, виплата процентів за кредит або одержання доходів від реалізації основних фондів можуть бути враховані як витрати двічі. Тому перелік вигід і витрат слід максимально деталізувати і дбати, щоб не допустити подвійного рахунку.

Важливе значення в проектному аналізі має підхід, при якому розрізняється економічний і фінансовий аналіз проекту.

Економічний аналіз витрат і вигід треба проводити в такому обсязі, щоб можна