Об’єктом економiчної теорiї є економiка в цiлому (на мiкро-, макро- i глобальному рiвнях). Мiкрорiвень економiки починається з сiм’ї; фiрма (пiдприємство) є його основною ланкою. Макрорiвень охоплює господарство цiлої країни, а глобальний - мiждержавнi економiчнi об’єднання та всесвiтнє господарство.

Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв вивчення економiчного життя суспiльства: в центрi уваги постають виробничi вiдносини, проблеми ефективностi економiчної системи, особливостi рiзних систем господарювання та iн. Важливим є вивчення свiтового досвiду розвитку еко-

номiчної теорiї та вiдповiдних навчальних дисциплiн.Так, розглядаючи предмет економiки, П. Самуельсон i Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосiб використання обмежених виробничих ресурсiв для вироблення рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членами суспiльства. Якщо виходити з прагматичне^ спрямованостi навчального процесу,, то такий пiдхiд цiлком виправданий.

У рамках економiчної теорiї дослiджується не тiльки оптимiзацiя виробництва при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. В той же час вченi _не вiдмовляються i вiд полiтико-економiчного аналiзу вiдносин власностi, оскiльки не можна звести економiчну науку лише до конкретно-економiчного знання.

Термiн <полiтична економiя> щодо економiчної теорiї був застосований ще французьким меркантилiстом А. Монкретьєном у працi <Трактат полiтичної економiї>, написанiй в 1615 р. З грецької <полiтикос> перекладається як державний, суспiльний. Отже, цей термiн означає науку про ведення господарства в державi, суспiльствi.

Сьогоднi школа економiстiв Чiкагського унiверситету (США) пiд керiвництвом вiдомого вченого М. Фрiдмана видає <^оиi-паi ої РоIiНсаI Есопогпу>, присвячений проблемам полiтичної економiї. Сучасний рiвень розвитку полiтичної економiї розглядається у чотиритомному словнику, виданому пiд редакцiєю Дж. Iтвелла, М. Мi-лгейта, П. Ньюмена <ТЬе ^е\V Раi^гауе. А Оiсїiопаi-у о{ Есопотiсв>; Ьопгiоп, ^ V. еiс., 1987 (уоi. З, р. 906).

У пiдручнику <Есопотiса>, який неодноразово перевидавався в Лондонi, Нью-Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р. Макконнелл та Л. С. Брiо зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiнний член у вищi урядовi ради (М., переклад з англ., 1992.-Т. 1.- С. 19). Подiбних прикладiв можна навести дуже багато.

Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає дослiдження розвитку економiчних явищ та процесiв через пiзнання виробничих вiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно-економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2). .

У процесi органiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi вiдносини, якi вiдбивають певний иого рiвень. Вони вiдображаються такими абстрактно-загальними категорiями, як <праця>, <засоби виробництва>, <розподiл працi> тощо, i виражають систему вiдносин <людина - виробництво>.

Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних рiвнях.

Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських системах окремих галузей суспiльного виробництва - економiка промисловостi, сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої - товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини - це вiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту, бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.

Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють систему зв’язкiв <людина - людина>. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу, який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi, як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття <власнiсть> - одне з. центральних у курсi економiчної теорiї. Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний (заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий- юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним та його використання, i третiй - полiтекономiчний, який вiдображає реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна, колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних - приватна, суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, <товар>, <вартiсть>, <прибуток>, <нацiональний доход> тощо). Економiчнi категорiї вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки як усерединi виробничих