Наприклад, можна вмiти аналiзувати кiлькiснi величини (розрiзняти тенденцiю, закономiрнiсть i закон, виходячи з перiодичностi повторення тих чи iнших емпiричних випадкiв у тому чи iншому соцiально-економiчному явищi) i, таким чином, проникати в суть вiдносин мiж людьми. Якщо певне явище вiдбувається певну кiлькiсть разiв, воно є закономiрним i може бути вираженим математичною формулою.

Необхiднiсть володiння прийомами математичного аналiзу зумовлена розвитком об’єкта дослiдження - багатовимiрного свiту економiки. Процес виявлення тенденцiй економiчного розвитку веде до широкого впровадження математичних прийомiв (з вiдповiдними формулами рiвнянь, нерiвностей, функцiй, iнтегралiв тощо).

За давнiх часiв дрiбний товаровиробник, можливо, здiйснював усi економiчнi розрахунки за допомогою елементарної арифметики, виступаючи одночасно i як постачальник, i як технолог, i, зрештою, як фiнан-сист. Сьогоднi подiбний пiдхiд приречений на неуспiх.

Ще в 1937 р. майбутнiй Нобелiвський лауреат Р. Коуз в однiй iз своїх статей про теорiю фiрми окреслив межу, що вiддiляє внутрiшнє середовище пiдприємства вiд зовнiшнього ринкового середовища. Суб’єкт господарювання, за його гiпотезою, має вибiр: оплатити витрати господарських операцiй, вступаючи у

* Петти У. Зкономические и статистические работы.-М., 1940,- С. 156.

вiдносини з контрагентами, чи здiйснювати аналогiчнi операцiї всерединi самої фiрми пiд контролем власника чи менеджера, шукаючи бiльш ефективний i дешевий варiант. Цей вибiр (мiж управлiнням усерединi фiрми i економiєю на управлiннi, але з ринковими витратами), на думку Р. Коуза, визначає розмiри пiдприємства.

Сучасний рiвень розвитку продуктивних сил, зростання масштабiв виробництва, розширення мiжгалузевих i територiальних зв’язкiв зумовлюють технолого-економiч-нi розрахунки, якi часто виходять за межi елементарної математики. Глибокi математичнi знання стають необхiдними не лише для практикiв, а й для теоретикiв економiки, оскiльки без них уже неможливо простежити взаємозв’язки суспiльного виробництва.

Широке запровадження математики в економiчну та iншi науки почалося ще в XIX ст. За цей час виявились також i негативнi моменти, пов’язанi зi спробами <математизувати> практично все. Дискусiя про мiсце i роль математики в економiчних дослiдженнях то затихає, то розгортається з новою силою. Всi ми є свiдками швидкого розвитку й удосконалення технiчних засобiв здiйснення найскладнiших математичних розрахункiв, збирання та обробки величезних потокiв iнформацiї на ЕОМ. Комп’ютерна грамотнiсть є сьогоднi елементарною потребою. Це створює сприятливi умови для широкого впровадженя математичних методiв як у практичне управлiння економiчними процесами, так i в теоретичне осмислення їх.

Застосування математичних методiв, на нашу думку, не повинно зводити складне економiчне життя виключно до кiлькiсних залежностей, аналiзу та розробки моделей оптимiзацiї їх. Оскiльки економiчнi вiдносини i закони мають кiлькiсну визначенiсть, то математичнi методи сприятимуть пiзнанню та викладу економiчної теорiї. Разом з тим вони обов’язково повиннi доповнюватись якiсним аналiзом. Знеособленi формули, графiки, матрицi тощо навряд чи допоможуть виявити сутнiсть тих чи iнших соцiально-економiчних процесiв. I навпаки, органiчне поєднання структурно-функцiонального пiдходу та математичних методiв створює умови для ефективного наукового спiлкування представникiв рiзних шкiл та напрямiв економiчної теорiї.

Спецiальнi методи

Оволодiнню науковим економiчним мисленням сприяє засвоєння не тiльки загальнонаукових, а й спецiальних методiв, за допомогою яких економiчна теорiя висвiтлює суть явища, що вивчається.

Одним iз найважливiших спецiальних прийомiв дослiджень в економiчнiй теорiї є метод наукової абстракцiї. Вiн полягає у видiленнi найбiльш суттєвих сторiн процесу, що вивчається, абстрагуваннi вiд усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманнi йому суперечностi, а потiм розглядаються конкретнi вияви цього явища. Таким чином найбiльш загальна (найпростiша) економiчна форма розгортається в цiлiсну систему економiчних вiдносин вiдповiдно до власної внутрiшньої логiки останньої. Те, вiд чого на початковому етапi необхiдно було абстрагуватися з метою виявлення бiльш глибоких суттєвих вiдносин, тепер, навпаки, пiдлягає роз’ясненню. В результатi конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цiлiсною панорамою суспiльного життя.

Особливiстю теоретико-економiчного дослiдження е те, що при вивченнi економiчних процесiв не можна користуватися конкретними прийомами i засобами, якi широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. Будь-яка абстракцiя, як вiдомо, завжди бiднiша за конкретне явище. Вона вiдображує об’єктивну реальнiсть не так, як живе споглядання, а проникає всередину її, йдучи вiд явища до сутi; на практицi застосування методу абстракцiї може призвести до помилки. Це пояснюється вiдривом абстрактних понять вiд дiйсностi, що проявляється у розривi якiсної i кiлькiсної сторiн економiчних процесiв, абсолютизацiї окремих явищ економiчного життя тощо.

Абстрактне мислення з властивими йому прийомами дiалектичної, але не формальної, логiки охоплює й iншi методи пiзнання виробничих вiдносин, зокрема аналiз i синтез. У процесi аналiзу предмет дослiдження розчленовується, мислення йде вiд видимого, конкретного до абстрактного. Так, визначаючи економiчнi закони тiєї чи iншої системи, в складному господарському органiзмi видiляють складовi його, з’ясовують роль i значення кожного окремого елемента, їх зв’язки в єдиному, але складному господарському механiзмi. Це важливо для подальшого теоретичного обгрунтування всiх тих особливостей предмета дослiдження, вiд яких абстрагуються спочатку. Внаслiдок такого аналiзу користуються найбiльш загальними абстракцiями, придатними для вивчення дослiджуваного об’єкта.

У процесi синтезу дослiджується економiчне явище у взаємозв’язку i взаємодiї його складових частин. Мислення тут iде вiд абстрактного до конкретного, вiд розумiння сутi вiдносин до прояву їх у