Насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося адміністративно-командними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм “ножиць цін” (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частка необхідного продукту вилучалися з села. Внаслідок такого пограбування селян зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо. Крім того, проводилася політика прискореного зменшення колгоспів і збільшення кількості радгоспів.

Після розпаду СРСР перед незалежними державами постало питання про шляхи радикальної перебудови аграрних відносин.

2. Аналіз радикальних перетвореннь у відносинах власності та АПК

На початку 1991 р. в Україні налічувалося 8,5 тис. колгоспів і 2,7 тис. радгоспів. У них було зосереджено 95% ріллі, вироблялося 75% валової сільськогосподарської продукції. На одне господарство припадало близько 4 тис. га сільськогосподарських угідь.

За час економічної кризи сільське господарство України, як й інших країн колишнього СРСР та Східної Європи, зазнало значних збитків. Так, в Естонії валовий продукт сільського господарства в 1993 р. скоротився на 50% порівняно з 1989 р., у Словаччині — на 74%. В Україні за 1991—1995 рр. обсяги виробництва продукції тваринництва скоротилися на 45%, молока — на 30%, яєць — на 42%, бавовни — більш як у 2 рази. За обсягом виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції наша держава виявилася відкинутою майже на 40 років назад.

Головна причина аграрної кризи в Україні — насамперед порушення закону вартості в сільському господарстві. Це означає відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і на промислові товари для аграрного виробництва. У багатьох розвинутих країнах світу існує така форма державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, як паритетні ціни. Наприклад, у США в законодавчому порядку держава встановила таке співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію і цін на товари і послуги, які купують фермери, яке існувало у 1910-1914 рр. Але в Україні в 1991-1996 рр. ціни на промислові товари, що їх купує село, зросли у 288 тисяч разів, а на сільськогосподарську продукцію — лише в 60 тисяч разів. Внаслідок цього сільськогосподарські підприємства втратили кілька квдрлн. крб. З 1990 по 1995 рр. витрати на мінеральні добрива зросли у 84 тис., пально-мастильні матеріали — у 55 тис., електроенергія — у ЗО тис., запасні частини і ремонтні матеріали — у 25 тисяч разів. Щоб купити, скажімо, зернозбиральний комбайн, колгосп повинен продати нині майже 400 т зерна, а в 1960—1970 рр. — лише 50 т. Крім того, із кожної заробленої гривні держава у формі податків вилучає 87 копійок.

Для інших країн Центральної та Східної Європи (частково й для України) причиною аграрної кризи є також зниження попиту на сільськогосподарську продукцію внаслідок лібералізації цін (тобто права самим підприємствам встановлювать ціни), що призвело до їх надмірного зростання. Аграрна криза зумовлена й енергетичною кризою, нераціональною політикою держави в аграрному секторі, технічною й економічною відсталістю переробної промисловості та ін.

В Україні, крім того, через аварію на Чорнобильській АЕС понад 3,5 млн. га угідь забруднено радіонуклідами. У стані глибокої екологічної кризи, близької до катастрофи, перебуває близько 15% сільськогосподарських угідь. Зокрема, із 33,3 млн. га пашні понад 10 млн. еродовані, близько 17 млн. га дефляційно небезпечні, понад 10 млн. мають підвищену кислотність. Землі в останні роки все більше виснажуються через зменшення кількості мінеральних та органічних добрив. За 1991—1995 рр. кількість внесених мінеральних добрив на гектар ріллі скоротилася майже в 5 разів, а порівняно з розвинутими країнами світу їх вноситься у 13 разів менше. Все це зумовлює необхідність радикальних аграрних реформ.

Аграрні реформи — це процес трансформації економічних відносин і насамперед відносин власності в сільському господарстві. Оскільки складовими частинами економічних відносин є техніко-економічні відносини та відносини економічної власності, то матеріальна основа аграрної реформи — це насамперед зміни в технологічному способі виробництва: впровадженні нової техніки, культури землеробства, нових форм організації виробництва і праці та ін.

В умовах розгортання НТР радикальні перетворення в технологічному способі виробництва у сільському господарстві можливі на шляху інтенсивного розвитку біотехнології, зокрема генної та клітинної інженерії, яка створює умови для розгортання “біологічної”, “біотехнологічної” революції. Так, за допомогою генної інженерії створюються нові організми з наперед заданими властивостями, змінюються спадкові якості сільськогосподарських рослин і тварин. Наприклад, американська фармацевтична фірма “Соломон голд енд бразерс” за допомогою універсального стимулятора росту тварин і рослин одержує качани кукурудзи вагою 4 кг. Молочне порося, якому дають такий стимулятор, через три місяці важить від 80 до 90 кг.

Щоб не відставати від розвинутих країн світу в цій сфері, Україна повинна значно пожвавити роботу в галузі селекції та насінництва. На жаль, обсяги цих робіт у нашій державі, наприклад, з цукровими буряками приблизно у 5 разів менші, ніж у будь-якій великій селекційній фірмі Заходу.

Аграрні реформи включають також перетворення економічної та юридичної власності на селі, наслідком чого є зміни соціальної структури. Трансформація економічної власності вимагає насамперед зміни суб'єктів власності. Це передбачає роздержавлення і приватизацію земельної власності, створення реального плюралізму форм власності, в т.ч. відродження приватної власності. Стосовно колгоспно-радгоспної системи аграрна реформа включає паювання землі та основних засобів виробництва, створення агрофірм, добровільних селянських спілок, кооперацію та інші заходи.

В Україні аграрна реформа має на меті усунення державної монополії на землю, формування дбайливого господаря землі, використання державної, колективної та