Як же вирішує Сміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На перший ітогляд, нелогічною є сама постановка такого питан-ня. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визна-чається працею?

Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів у простому то-варному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в то-варах.

В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як прсідавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, як і інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номі-нальну і реальну заробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох час-тин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Отже, як пише Сміт, «три першо-основи всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— це заробітна плата, при-буток і рента»^. Таким чином, цінність Сміт визначає доходами.

Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — ма-ють єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіх різних складових частин ціни вимірюється кількістю праці, яку може купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірює цінність не лише тієї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин, що приходяться на ренту і прибуток».

Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала пануючою.

Щодо третього завдання, яке вирішує Сміт, то воно зводиться до з'ясуван-ня причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складо-вих ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкогій? ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) риідаК працює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоків до стаЙ^ ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлеНН» ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монопо^ регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, приводить часто до результатів, протилежних тим, на які розраховували, і стримує зростання про-дуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигоду від такого втручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зору стратегічного завдання — економічного зростання. Отже, С^іт знову звер-тається до принципу природної свободи, до дії «невидимої руки».

Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види до-ходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіта}іу і землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є пер-винними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступа-ють результатом перерозподілу.

Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах, коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робив різниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лише кількісно.

Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, от-же, чбільшсння пропозиції робочої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги перед робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись! мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого по-збавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.

Прибуток у Сміта має трудову субстанцію. Він писав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться... до двох частин, одна з яких опла-чує їх винагороду, а друга — прибуток їх наймача на весь авансований ним) фонд матеріалів і заробітної плати»\

В даному разі прибуток виступає як різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток — це результат неоплаченої праці. Сміт виступає проти тверджень тих, хто називає прибуток платою за працю по нагляду і уп-равлінню. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у вироб-ництві. Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядає прибуток як породження всього капіталу, як результат продук-тивності капіталу. Прибуток виступає в нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик. Отже, непослідовність у розумінні