З прибутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Величина про-цента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвит-ком промисловості Ц торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядає як прояв економічної розвинутос'гі здоров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йому протидіє будь-яка монополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивник всякого роду монополії і привілеїв.

Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної пла-ти, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслює він, не пов'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що при відновленні орендного договору вимагає підвищення плати.

Джерело ренти Сміт визначає по-різному. Виходячи з позицій трудової теорії вартості, він ренту, як і прибуток, розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трактування походження ренти пов'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва. Рента в цьому випадку виступає як природна ви-нагорода за користування землею, подібно до того, як прибуток є природною винагородою за капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А це означає, що земля поруч з працею є джерелом цінності.

Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факторів: прибутку заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал)^ боку власника землі. Відрізняється рента від прибутку і заробітної плати Це складова ціни. Останні конституюють ціну, а рента виступає як функція ціни. «...Рента,— писав Сміт,— входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробіт-на плата і прибуток. Висока або низька заробітна плата і прибуток на капіталу причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір ренти ^ результатом останньої»^.

Є у Сміта і елементи фізіократичного трактування земельної ренти. Воіц виступає як результат дії сил природи, які землевласник надає у користуванні фермеру. Працю в сільському господарстві він вважав більш продуктивною, тому що тут разом з людиною працює природа.

Різні трактування суті прибутку і ренти не викликали у Сміта сумнівів, ґх він використовує з різною метою: то для підтвердження тези про працю, як основне мірило вартості, то для аналізу розподілу реалізованої мінової цінності товару між основними класами буржуазного суспільства.

Сміт бачив відмінності в родючості і місцерозташуванні ділянок землі і аналізував Їх вплив на величину ренти. Розглядає він також залежність ренти від капіталовкладень. Проте у Сміта немає розуміння понять диференційної і абсолютної ренти. Разом з тим він визначає монопольну ренту (хоч і не вжи-ває цього терміну), яка виникає тоді, «коли кількість землі, яка може бути при-стосована під яку-небудь особливу культуру, занадто незначна для задоволен-ня дійсного попиту»^. Оплачує її споживач.

Вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непро-дуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується. Проте у Сміта визначається ієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й непродуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює ^цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слуги нічому не додає цінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної — доход.

Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визна-ченням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництва оголошу-валась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, їі^ чиновників, церкву, армію, флот тощо.

Визначення продуктивної й непродуктивної праці Смітом є суперечливі»*. Якщо взяти простого товаровиробника, то він виготовляє товари, але не при-носить капіталісту прибутку. Отже, його праця за однією ознакою є продуктив-ною, а за другою — непродуктивною.

У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зро-стання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скоро-ченні непродуктивної праці.

Такий підхід Сміта до визначення продуктивної й непродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували про-дуктивну працю. Економісти класичної школи сприйняли такий підхід. З пев-ним зауваженням сприйняв його і Маркер

Капітал, Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом; розуміє запас продукції, що приносить прибуток або за допомо-гою якоп:, працею створюються нові блага. Запаси певної особи, писав він, діляться на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержати доход, нази-вається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде