повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності, май-нова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зробле-ний учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.
Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті роз-поділу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї фор-ми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах парт-нерів, що ускладнює процес управління.
Корпорація (акціонерне товариство) — провідна форма сучас-ного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього про-дукту їм належить провідна роль.
Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кож-ний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіта-лом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.
Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній ка-пітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).
Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні осо-би, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акуму-лює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, оби-рає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ре-візійну комісію тощо).
На практиці ж рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 від-сотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Подібні влас-ники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на уп-равління акціями, які їм належать, з банками, страховими компанія-ми, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціо-нальних інвесторів. Розглянемо структуру акціонерного това-риства на прикладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Воно об'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств (рис. 2).
Рис. 2. Структура акціонерного товариства концерну «Електрон»
Акціонерне підприємство «Електрон» є фірмою-виробником з розгалуженою сферою діяльності, що здійснюється різноманітними підприємствами (дочірніми, спільними, орендними).
Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.
Для практичних функцій управління підприємством загальні збо-ри призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізій-ну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.
Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які вис-тупають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компа-нією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компа-нією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі
Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути вироб-нича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяль-ність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.
У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх поля-гає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.
Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функ-ціонують і два види підприємств.
Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодер-жавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.
Комунальні підприємства є власністю адміністративно-терито-ріальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.
Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засо-би виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнк-турних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капі-таломістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і науко-вого потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислове ' розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.
З метою глибокого реформування державного сектора економіки України, частка якого у виробництві промислової продукції стано-вить дещо менше ніж 52 відсотки, передбачено здійснити структур-не розмежування державного сектора на дві підгрупи.
До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано ста-тус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимуть у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що ви-пускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національ-ну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробля-ють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубо-проводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, ви-робництво лікеро-горілчаних виробів).
Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть роз-поряджатися міністерства і відомства. Такі права їм передасть уряд.
До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не мен-ше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств — державних акціонер-них товариств.
Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою держав-ної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управлін-ня цією