Отже, згідно з теорією абсолютних переваг міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них продукує з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті, щодо яких абсолютна перевага – у їх торгових партнерів.

[7., ст. 63-67]

ТЕОРІЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (David Rіcardo, 1772-1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрати (opportunity costs).

Альтернативні витрати – це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна – це робочих час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative odvantoge thejry): якщо країни спеціалізовуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективніше, ніж в іншій. * Приклад.

Переваги теорії порівняльних переваг:

Вперше описала баланс сукупного попиту т сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн – учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому застосовуючи її для аналізу зовнішньо економічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

Не враховує транспортних витрат.

Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва – праці.

Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівля, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвиток країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Отже,

Альтернативні витрати – це кількість одних продуктів, від якої треба відмовитись або яку треба офірувати щоб отримати якусь кількість будь-якого іншого продукту. Альтернативна ціна – 25 робочий час, необхідний для виробництва одного товару, виражений через робочих час, потрібний для виробництва іншого товару.

Відповідно до теорії порівняльних переваг країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча, тобто які вони можуть продукувати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами. У цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим ніж в іншій.

Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який треба експортувати, що оплатити імпорт, тому остаточне співвідношення цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з країн, що торгують.

Внаслідок спеціалізації та торгівлі на основі порівняльних переваг кожна країна отримує позитивний економічний ефект, який називається вигодою від торгівлі.

[7., ст. 67-75]

МОДЕЛЬ ХЕКЕРА – ОЛІНА САМУЕЛЬСОНА.

У середник 20-х рр.. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eki F. Hecksher, 1879-1952) та Бертія Олін (Bertil Ohlin, 1899-1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хектере-Оліна (Neckher- Ohlin Iheory). Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також й інші фактори виробництва, такі як земля та капі лат.

Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном (Poul Samuelson, 1915). Самуельсон визначив жорсткі передумови, він припускав, що:

1)існують 2 країни, 2 товари та 2 фактори виробництва (звичайне спрощення 2х2х2);

2)пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

4)в обох країна технологія така, що забезпечуються незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера-Оліна, за словами Б.Оліна такий:

“Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкової факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляду експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва (Ohlin, 1933, р. 92). Або, інакше, країни експортуються продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насамперед визначити, що розуміють під надлишком факторів виробництва та їх інтенсивністю використання.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решти країн світу.

Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу ва його вартості більша, ніжу вартості інших продуктів.

Хекшер та Олін стверджували, що джерелом відмінностей