Отже,

Згідно з теорією Хекера-Оліна у країнах спостерігається тенденція експортувати товари, для продукування яких використовуються надлишкові фактори виробництва, та навпаки, імпортувати товари, для виробництва яких необхідні відносно рідкісні фактори.

гідно з теоремою Хекшера-Оліна-Самуельсона у міжнародній торгівлі за відповідних умов простежується тенденція до вирівнювання “факторних цін”.

Теорія факторів виробництва пояснює виробництво товарів як результат використання первісних елементів – факторів виробництва. Класична економічна теорія виділяє 3 основні фактори: працю, землю та капітал.

Експорт товарів може бути замінений переміщенням факторів виробництва.

Під ціною фактора розуміється винагорода, яку отримує власник фактора за його використання. Для праці це – заробітна плата, для капіталу - % ставка, для землі – рента.

[7., ст. 77-84]

5. ПАРАДОКС ЛЕОНТЬЄВА ТА ЙОГО ПОЯСНЕННЯ.

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв (Wassily Leontief) опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепцій Хекшера_оліна (праця “Domestis Production and Foregn Trade: the Qmerican Capital Position Re-e[amined” (1953)).

В.Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера – Оліна про те, що країни експортуються товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, від одночасно перевіряв 2 припущення:

1) теорія Хекшера-Оліна справедлива;

2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження цих припущень В. Леонтьєв підрахував, скільки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн. дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси “затрати – випуск”, підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поділена на 50 секторів ( з яких 37 виходили зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 р., він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн. дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замінити імпортні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (н-д: слово, кава). Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капітул (Кх) та праці (Lх), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (Кх/Lх), із співвідношенням капіталу (Кm) та праці (Lm), потрібних для виробництва одиниці американського імпорту (Кх/Lх).

Таблиця 1.5. Результати досліджень.

Необхідні затрати | Одиниця вимірювання | Умовне позначення | Експорт | Імпорт, що конкурує

Капітал, ціни 1947 р. | Дол. США | K | 255000 | 3091000

Праця | Люд.-рік | L | 182 | 170

Співвідношення | Дол.. США /люд. -рік | K/L | 140011 | 18182

Умови перевірки були такими: якщо висновки теорії Хекшера-Оліна правильні, а капітал у США відносно надлишковіший, то (з врахуванням внеску усіх галузей) показник затрат капіталу в розрахунку на 1 працівник (Кх/Lх) у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, повинен бути вищим, ніж аналогічний показник (Кх/Lх) в імпортозаміщувальній продукції, що входить в стандартний набір товарів, які ввозяться до США.

Співвідношення (Кх/Lх) отримало назву “статистика Леонтьєва” (Leontief Statistic). Згідно з цим співвідношенням країна може вважатися капіталонасиченою, якщо (Кх/Lх)/(Кх/Lх)>1, і проценасиченою, якщо (Кх/Lх)/(Кх/Lх)<1.

Результат, отриманий Леонтьєвим, виявився парадоксальним: у 1947 р. США продавали іншим країнам працемісткі (а не капіталомісткі) товари в обмін на відносно капіталомісткі (а не працемісткі). Ключовий параметр (Кх/Lх)/(Кх/Lх) становив лише 0,77, тоді як згідно з теорією Хекшера-Оліна він повинен бути набагато більшим від одиниці.

Парадокс Леонтьєва (Lejntief Paradox): теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені – працемістку.

Сам Леонтьєв та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. У 1956 р. Леонтьєв повторив свої розрахунки, використовуючи дані за 1951 р., кий був роком завершення післявоєнного відновлення економіки США. Американський експорт знову виявився менш капіталомістким порівняно з американський імпортом, але лише на 6%ю Для 1962 р. результат був ще парадоксальнішим: американський експорт виявився на 26% менш капіталомістким порівняно з імпортом. Аналіз експортно-імпортних операцій Японії за 1959 р. показав, що Японія, яка у 50-ті рр.. була праценадлишковою країною, експортує капіталомісткі та імпортує працемісткі товари. Індія, яка має надлишок робочої сили, експортувала, за опублікованими у 1962 р. даними, у цілому працемісткі товари, але її експорт у США був капіталомісткішим.

Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьєва, вчені почали вводити в модель Хекшера-Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва такі як технологія, кваліфікація робочої сили.*

Пояснення парадоксу Леонтюєва:

1)продукція може вироблятися різними методами;

2)робоча сила не є однорідним товаром;

3)США, імпортують значну кількість сировини, видобування якої вимагає значних затрат капіталу;

4)ще одне пояснення парадокса Леонтьєва у 1971 р. дав американський економіст Роберт Белдвін (Rboldwin), який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводиться для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зпроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьєва на 5%, але не скасовує його зовсім.

Отже,