Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони мо-жуть викликати негативні наслідки — скорочення ділової актив-ності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції на-зивається рефляцією.

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах ко-лишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х pp. прихований характер. Це означає, що за умов збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торго-вельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги.

Найбільш узагальнюючою, але внаслідок цього надто аб-страктною (оскільки вона зумовлює ряд інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, внаслідок чого її називають державною економікою.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилося близько 30% військово-промислового, комплексу колишнього Союзу. Надмірні витрати на військові цілі призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей. По-третє, значна монополізація економіки. У ряді галузей колишнього СРСР налічувалося 1100 підприємств, які були єдиними виробниками продукції, проводили політику монопольного ціноутворення. В цілому в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств займа-ли монопольне становище у виробництві понад 2365 найваж-ливіших видів промислової продукції (більш як 35% її загаль-ного обсягу). Водночас 185 підприємств були єдиними вироб-никами 840 видів продукції. За цих умов необдумана політи-ка лібералізації цін у першій половині 90-х pp. значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики.

Ще однією причиною інфляції е дотація державою нерен-табельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.

Інфляційне зростання цін зумовило також руйнування ста-рої грошово-кредитної і фінансової системи і запізніле фор-мування нової, до того ж малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковій прес, полі-тику дешевих грошей НБУ у 1992 р. та ін.

Специфічною для України причиною поширення інфляцій-них процесів у 1992—1993 pp. стали популістські та економіч-но недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету. У 1992 р. він становив 697 млрд., крб., а нічим не забезпечена емісія грошей" досягла 1 трлн. 325 млрд., крб., що дорівнювало близько 35% валового національного продукту (здоровою фінансово-кре-дитна система вважається тоді, коли цей показник не переви-щує 5%). У 1993 р. дефіцит становив 25% ВНП.

Крім внутрішніх причин інфляції, про які мовилося вище, існують і зовнішні фактори. Це, по-перше, зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, протягом 1992' р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів. По-друге, обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатко-во випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана «доларизація» економі-ки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це прого-лошувалося з моменту його введення) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і, щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекуля-тивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту. По-третє, структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо). Внаслідок кумулятивної дії цих факторів ціни в Україні у 1992—1993 pp. зросли в 2569 разів.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінан-сів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, ко-рупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внас-лідок інфляції щорічно привласнюють близько 70 млрд. дол. В Україні тільки за 1992—1995 pp. споживчі ціни зросли у 80 тис. разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тис. разів. У 130 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікацію, ревалоризацію і девальвацію.

Нуліфікація (лат. nulificatio — знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки ану-люються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод вико-ристовується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922—1924 pp. в ко-лишньому СРСР. При цьому один новий карбованець обмі-нювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн. старих.

Ревалоризация — це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сутністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту гро-шової одиниці, а р результатом був обмін останньої на меншу кількість золота.