Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс — Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.

Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це – теорії “троякої революції”, “нового індустріального суспільства” , в яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.

людина>. До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу, який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi, як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття <власнiсть> - одне з. центральних у курсi економiчної теорiї. Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний (заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий- юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним та його використання, i третiй - полiтекономiчний, який вiдображає реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна, колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних - приватна, суспiльна (остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, <товар>, <вартiсть>, <прибуток>, <нацiональний доход> тощо). Економiчнi категорiї вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi, середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними, оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо. Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi основи та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi, середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини <товар - товар> на певному етапi трансформуються у <товар - грошi - товар> i згодом - у <грошi - товар - грошi>, залежно вiд ступеня розвитку суспiльства. Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку, характеризують певну економiчну систему в процесi її розвитку, з другого - окремi її сфери.

Загальною основою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної сутностi, то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивною реальнiстю, яка створює саму людину.

Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове, суперечнiсть тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економiчнi закони в своїх iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без пiзнання економiчних законiв.

Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт, торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так i нематерiального (охорону здоров’я, освiту, наукове консультування тощо).

Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою в новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського гпегсапiе - торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому