Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними зв'язками у єдиний господарський організм. Сучасне світове господарство перебуває під впливом науково-технічної революції (НТР), початок якої відносять до середини XX ст.

Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу.

Іншою важливою особливістю сучасної НТР є докорінні зміни в технічній базі виробництва: широке використання ЕОМ, поява нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термо-ядерної). Змінюється технологія виробництва. Широко використовують-ся речовини із заздалегідь заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка та ін. Змінюється структура виробництва, що проявляється ростом частки високотехнологічних і наукоємних вироб-ництв у загальній структурі виробництва.

Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX ст. домінував один центр світового господарства — Європа. Потім утворив-ся другий центр — США. В період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Швденно-Захїдної Азії, Канада, Авст-ралія, Бразилія. Наприкінці,ХХ ст. на світову арену вийшли країни «пер-шої хвилі» (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і «другої хвилі» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На розвинені країни припадає 51,9% світового ВВП (1998 р.), у тому числі на США — 20,7%, Європейсь-кий союз — 20,0%, Японію — 7,3%, на нові індустріальні країни Азії — 3,2%, країни, що розвиваються,— 40,2%, на країни з перехідною економ-ікою — 4,7% Наприкінці XX ст. географічна модель світового господар-ства набула поліцентричного (багатоцентрового) характеру.

Істотним фактором розвитку світового господарства виступає мжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких жана країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ ст. – спричинила переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва. Типи і види спеціалізції виробництва при міжнародному поділі праці можна зобразити схемою. На схемі зображено дві історичні форми спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева а також конкретні прояви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні окремих видів промислової продукції (Швейцарія, Швеція).

Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в науково-технічному прогресі. Відбувається подальший розвиток міжнародного поділу паці – перехід від міжгалузевої до внутрігалузевої. Важливим суб’єктом цього пароцесу стали транснаціональні корпорації. На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на такі види:

Предметна спеціалізація – випуск окремих видів продукції;

Типорозмірна – створення виробів певного типу і розміру;

Подетальна – це випуск не готової продукції, а її частини

Технологічна – полягає в розміщенні на території якої-небудь країни ланок виробництва певного товару.

Наукова – забезпечує окремій країні зосередитися на певних видах наукової діяльності.

Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі у ньому країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Першою в історії формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного поділу праці. Адам сміт, класик економічної науки. Застосував для з’ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва різних товарів. Якщо порівняти. Наприклад витрати виробництва вівса і виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.

Також існує принцип порівняльних переваг. Цей принцип полягає в тому, що в рамках міжнародного поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше виробляти і імпортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища. Таким чином, у світі немає країни, яка не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

Для зовнішньої торгівлі важливе місце має конкурентоспроможність товарів, які продаються на світовому ринку. Конкурентоспроможність тоару визначається порівнянням сукупних його характеристик із характеристиками товарів – конкурентів за ступенем задоволення конкретних потреб і за ціною.

Світові ціни відображають інтернаціональну (міжнародну) ціну товару, яка визначається головними продавцями і покупцями певних видів продукції та формується в ході здійснення великих і регулярних операцій з товаром у вільно конвертованій валюті на світовому ринку. Визначити світову ціну на товар досить складно. Експортери і імпортери для орієнтації використовують ціни довідкові, біржові, аукціонні, а також ціни торгів. Найближчими до рівня світових цін є ціни великих експортно – імпортних угод, що укладаються в особливих центрах світової торгівлі, іка є надзвичайно динамічним явищем. На сучасному етапі вона характеризується такими основними тенденціями: