загрозу: учені-економісти, теоретики та практики, що не хотіли свої погляди на закономірності розвитку суспільного господарства пристосовувати до ідеологічних вимог, не хотіли змиритися з новими підходами до науки, або зазна-вали утисків, або були вислані за межі країни, або й фізично знищені.
З того часу в економічній думці радянської держави панівне міс-це посіли основні постулати революційної марксистської догми, що в сфері економіки утверджували ідеї централізму, тотального пла-нування економіки, суспільної форми розподілу і т. ін.
Комуністична партія бере курс на колективізацію, дальше усус-пільнення власності, а соціалізм оголошується єдино можливим, справедливим суспільним устроєм, позбавленим будь-яких супереч-ностей, «сходинкою до комунізму».
Якщо до початку 30-х pp. велася дискусія з приводу необхідності існування політичної економії як науки за умов нового ладу, то в другій половині 30-х pp. йшлося вже про те, що слід створити особ-ливу науку для вивчення радянської економіки. Приймається рі-шення про викладання політичної економії соціалізму в навчальних закладах, про створення підручника, в якому давалася б відповідь на всі питання ідеологічного, теоретичного та прикладного характеру, що виникають у процесі свідомої побудови нового суспільства.
Завданням економічної науки стає, по суті, тільки всебічне обґрунтування тези про переваги соціалізму порівняно з капіталістич-ним суспільством.
Пол ітико-економ ічне знання почало деградувати. Науку було поставлено в жорсткі рамки, які обмежували дослідження марксист-ськими положеннями про економічну роль диктатури пролетаріату, про соціалістичне усуспільнення та єдину суспільну власність на за-соби виробництва та ін., що знайшло відображення у формулюванні особливих економічних законів соціалізму, котрі трактувались суб'єктивістськи — як планові і «конструйовані» суспільством.
Та згодом стало очевидним, що політична економія як наука за-ходить у глухий кут, вступає в суперечність з принципами не тільки класичної, а навіть марксистської економічної теорії.