Закон грошового обігу

Одним з важливих законів ринкової економіки є закон грошового обігу. Основна вимога його полягає в дотриманні грошово-товарної збалансо-ваності. Вона повинна кореспондуватися з сумою цін товарів і послуг, що є в обігу. Теоретично кількість грошей, необхідна для обігу, може бути розрахована за формулою:

Г = Ц \ О, Де

Г - кількість грошових одиниць, необхідних для обігу; Ц -сума цін товарів; О - швидкість обороту грошей.

Дана формула є досить загальною. В реальному житті кількість грошей, необхідних для обігу, залежить від набагато більшої кількості факторів. Тому застосовується формула дещо складніша:

Г = ЦР – ЦК + ЦП – ВР \ О, де

ЦР - сума цін товарів, визначених для реалізації; ЦК - сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду; ЦП -сума цін товарів, строки платежів по яких наступили; ВР - сума взаємних розрахунків; О - швидкість обороту грошей.

На практиці регулювання грошового обігу в країні здійснює центральний емісійний банк. В Україні таким банком є Націона-льний банк України.

Інфляція

Надмірна кількість грошей в обігу породжує ін-фляцію. Вона може бути викликана скороченням виробництва товарів і послуг при незмінній грошовій масі або додат-ковим випуском (емісією) грошей в обіг при незмінній товарній масі. Інфляція - грошове явище. А конкретніше - знецінення грошей через те, що в економіці їх стає більше, ніж потрібно. В міру наростання інфляції грошам все важче виконувати свої функції, обслуговувати обіг товарів і послуг, платіжні операції тощо.

Зародившись на грошовому ринку, віруси інфляції проникають далі, в інші сфери економічного організму. А це означає, що в ситуаціях, коли інфляційна хвороба дуже запущена, однією лише нормалізацією грошового обороту не обійтися. Правильна грошова політика держави створює лише необхідну умову гальмування інфляції. Але реально вона діє лише тоді, коли держава паралель-но з нормалізацією грошового обігу зміцнює механізми ринку, стимулює виробництво товарів, намагається стримати поточний попит, застосовує інші заходи по відношенню до потерпілих від інфляції галузей економіки.

Розрізняють відкритий і подавлений типи інфляції. Відкритій інфляції властива тенденція до зростання цін. Вона формується в результаті двоякого механізму. Перший це уіеханізм адаптивних інфляційних очікувань. Суть його в тому, що, по-перше, спожи-вачі, твердо повіривши в незмінність тенденції до підвищення цін, скорочують заощадження, нагнітають поточний попит і таким чином самі провокують чергове подорожчання товарів і послуг. По-друге, дефіцит заощаджень, який виникає в результаті першої акції, негативно відбивається на розмірах кредитних ресурсів, що перешкоджує зростанню капіталовкладень і виробництва. І це відбувається в умовах, коли й так відчувається суттєве відставання пропозиції від попиту.

Адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, тобто породжуються реальними подіями, які відбуваються на конкрет-них ринках. Рядовий споживач, роздумуючи, скільки витратити на покупки, керується динамікою тих цін, які бачить навколо себе (в магазині, на базарі, у центрі послуг). На будь-які зміни макро-економічних умов(скорочення бюджетного дефіциту, перехід до не-інфляційної грошової політики тощо), він зреагує лише тоді, коли переконається в дійсній зміні економічних умов, які його оточу-ють. Тому будь-яка антиінфляційна політика лише тоді дасть очікувані результати, коли буде в своєму арсеналі мати спеціальні заходи, скеровані на нейтралізацію інфляційних очікувань.

В основі другого механізму відкритої інфляції лежить взаємо-зв'язок витрат і цін. Це так звана інфляція витрат (спіраль "зарплата - ціни"). Суть її в наступному. Загальне підвищення цін в економіці неминуче веде до падіння реальних доходів зайнятих. Щоб зберегти незмінним хоча б добробут населення, необхідно збільшувати грошові доходи. Відбувається це різними шляхами, включаючи різноманітні варіанти державної індексації доходів зайнятих. Але одночасно збільшуються витрати виробництва, що веде до підвищення цін. Останнє робить необхідним черговий перегляд заробітної плати і т.д. Розкручується інфляційна спіраль, причому з кожним новим витком зупинити її все важче.

Неухильне підвищення цін ставить державу перед дилемою: з одного боку, населенню, яке не має прямого відношення до виник-нення інфляції, необхідно за максимумом компенсувати понесені ним збитки; з іншого боку, повна компенсація приведе до того, що на повну потужність запрацює механізм витрат виробництва. А це потягне за собою новий стрибок цін, який "з'їсть" компенсаційні виплати населенню, і все треба буде починати спочатку. Тому необхідно, по-перше, визнати, що коли в економіці розгортається відкритий інфляційний процес (що є характерним для сучасної економіки України), поява спіралі "зарплата-ціни" є неминучою;

по-друге, потрібно так організувати протиінфляційну компенсацію, щоб вона якомога менше зачіпала грошові витрати виробництва. Останнє є справою техніки й компетентності тих, хто в державі займається цими питаннями.

Інфляція буває не тільки відкритою. В деяких випадках держа-ва, не демонтуючи причини інфляції, намагається подавити форми її прояву. Здійснюється це по-різному. Наприклад: тимчасове заморо-жування цін і доходів; отримання динаміки заробітної плати на рівні, який не перевищує темп зростання продуктивності праці;

тотальний адміністративний контроль над цінами й доходами. В таких випадках відкрита інфляція переходить у подавлену. Якщо відкрита інфляція проявляється в загальному підвищенні цін, то подавлена - у хронічній нестачі товарів і послуг, їхньому перманент-ному дефіциті. Тому інфляційні очікування при подавленій інфляції можна назвати дефіцитними (при відкритій - адаптивними).

Зовнішнє регулю-вання ринкової економіки

Ринкова економіка зародилася й довгий історичний період функціонувала як саморегульована система. Проте можливості ринкового механізму саморегулювання не безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку дозволяє людям задовольнити лише ті потреби, які виражаються