В умовах змішаної економіки і визнання багатоукладності не можна всі засоби виробництва вважати капіталом. Виходить, що дрібного виробника (кустаря або селянина, шевця або кравця), який використовує власну працю, має капітал, можна віднести до капі-талістів. Так можна дійти висновку, що всі, хто має засоби вироб-ництва, є капіталістами. Тоді виникає питання, що таке змішана еко-номіка? Чи існує вона? Насправді ж засоби виробництва стають капіталом тоді, коли використання їх пов'язане з залученням найманої праці. Це основна риса капіталістичного укладу.

Отже, не всі засоби виробництва є капіталом. Однак усі засоби виробництва можна розглядати як фонди підприємства.

Фонди підприємства не обмежуються засобами виробництва. Вони містять і грошові ресурси, які потрібні для відновлення спо-житих засобів і предметів праці, виплати заробітної плати тощо.

Фонди підприємства — це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг)

Загальну структуру фондів підприємства подано на рис. 41.

Рис. 41. Склад фондів підприємства

Виробничі фонди включають продуктивні фонди і фонди обігу. Продуктивні фонди поділяються на основні та оборотні. З допомо-гою саме цих фондів виробляється продукція (послуги). Фонди обігу — це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями продукція, кош-ти на рахунку підприємства, які необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати. Фонди обігу не входять до про-дуктивних фондів: вони не беруть участі в процесі виробництва. Проте вони входять до складу виробничих фондів. Це пов'язано з тим, що на підприємстві є ще фонди невиробничого призначення. Вони використовуються для невиробничих потреб (житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі садки і ясла тощо). Фонди обігу в кінцевому підсумку мають виробниче при-значення, навіть продукція, яка знаходиться на складі, після реалі-зації дає кошти, що спрямовуються на виробничі цілі. Через це фон-ди обігу не можна включати до фондів невиробничого призначення.

Фонди невиробничого призначення також поділяють на основні та оборотні.

Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами перено-сить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму

Систематичне зростання виробництва продукції за рахунок повного завантаження основних фондів дає змогу збільшити їхню віддачу, а отже, підвищити ефективність виробництва. Головним по-казником ефективного використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Цей показник показує випуск продукції, що припа-дає на 1 грн. основних виробничих фондів ОФП.

Основні чинники збільшення фондовіддачі такі:*

повне залучення у процес виробництва машин і устаткування;*

зростання коефіцієнта змінності;*

ліквідація простоїв;*

скорочення строків освоєння нових виробничих потужностей.

Резерви поліпшення навантаження устаткування, особливо на підприємствах машинобудування, характеризує коефіцієнт змін-ності, тобто відношення числа верстато-змін, фактично відпрацьо-ваних устаткуванням за певний період, до кількості встановленого устаткування, помноженого на кількість днів розрахункового періоду.

Формула обчислення коефіцієнта змінності така:

де Тм-з — кількість відпрацьованих машино-змін; Ку.у — загальна кіль-кість установленого устаткування; Др.д — кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Чинниками підвищення ступеня використання засобів праці є ско-рочення часу ремонту, усунення зайвих простоїв.

Збільшення випуску продукції в результаті інтенсифікації наван-таження засобів праці — один з ефективних шляхів нарощування виробничих потужностей.

Досвід показує, що ефективність виробництва значною мірою залежить від технічного рівня основних фондів, їхнього своєчасного оновлення з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Використана література:

Підприємництво в запитаннях і відповідях. – Харків, 2002.

Основи економічної теорії. Підручник. – К., 2001.