зв'язаним з покупкою сировини (яке може бути доставлено не точно в зазначений термін, його якість може не цілком відповідати технологічним чи нормам його споживчі властивості можуть бути частково загублені при збереженні на самім підприємстві і т.д.), буде вище, ніж по витратах на заробітну плату.
Таким чином, визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід доцільний ще і з тих позицій, що дає можливість виявити «вузькі місця» у діяльності підприємства з погляду ризикованості, а після розробити шляху їхньої ліквідації.
Перевитрата витрат може відбутися під впливом усіх видів ризиків, про які говорилося раніше під час їхньої класифікації.
Узагальнивши накопичений світовий і вітчизняний досвід аналізу ступеня ризику за допомогою використання методу аналізу доцільності витрат, можна зробити висновок про необхідність використання при такому підході градацію витрат на області ризику [5,10,50].
Для аналізу доцільності витрат стан по кожному з елементів витрат повинний бути розділене на області ризику (табл. 2), що являють собою зону загальних утрат, у границях яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:
1) область абсолютної стійкості;
2) область нормальної стійкості;
3) область хитливого стану:
4) область критичного стану;
5) область кризового стану.
В області абсолютної стійкості ступінь ризику по розглянутому елементі витрат відповідає нульовому ризику. Дана область характеризується відсутністю яких-небудь утрат при здійсненні підприємницької діяльності з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якої теоретично не обмежений. Елемент витрат, що знаходиться в області нормальної стійкості, характеризується мінімальним ступенем ризику. Для даної області максимальні втрати, що може нести суб'єкт підприємницької діяльності, не повинні перевищувати границі планового чистого прибутку (тобто тієї її частини, що залишається в суб'єкта господарювання після оподатковування і всіх інших виплат, що виробляються на даному підприємстві з прибутку, наприклад, виплата дивідендів). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує фірмі «покриття» усіх її витрат і одержання тієї частини прибутку, що дозволяє покрити всі податки. Як правило, в умовах ринкової економіки, як було показано раніше, напрямок, що має мінімальний ступінь ризику, зв'язане з тим, що держава є його основним контрагентом. Це може проходити у всіляких формах, з яких основними є такі, як: здійснення операцій з цінними паперами чи уряду муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державного чи муніципального бюджетів і т.д.
Область хитливого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень утрат не перевищує розміри розрахункового прибутку (тобто тієї частини прибутку, що залишається в підприємства після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). Таким чином, при такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде менше її розрахункового рівня, але при цьому буде можливість зробити покриття усіх своїх витрат.
У границях області критичного стану, який відповідає критичний ступінь ризику, можливі втрати в границях валового прибутку (тобто загальній сумі прибутку, що отримана підприємством до добутку усіх відрахувань і відрахувань). Такий ризик є небажаним, тому що при цьому фірма ризикує втратити не просто прибуток, а і не покрити цілком свої витрати.
Неприпустимий ризик, що відповідає області кризового стану, означає прийняття суб'єктом підприємницької діяльності такого ступеня ризику, що припускає наявність можливості не покриття усіх витрат фірми, зв'язаних з даним напрямком її діяльності.
Області діяльності підприємства Таблиця 2
Області діяльності фірми | Абсолютної стійкості | Нормальної стійкості | Хитливий стан | Критичний стан | Кризовий стан
Області ризику | Безризикова область | Область мінімального ризику | Область підвищеного ризику | Область критичного диска | Область неприпустимого ризику
Максимальні втрати | Повна відсутність утрат | Чистий прибуток | Розрахунковий прибуток | Валовий прибуток | Виторг від реалізації і майно фірми
Коефіцієнт b | 0 | 0-25 | 25-50 | 50-75 | 75-100
Після того, як розрахований коефіцієнт Ь на підставі даних минулих періодів, кожна стаття витрат аналізується по окремості на предмет її ідентифікації по областях ризику і максимальних утрат. При цьому ступінь ризику всього напрямку підприємницької діяльності буде відповідати максимальному значенню ризику по елементах витрат. Перевага даного методу полягає в тому, що знаючи статті витрат, у якої ризик максимальний, можливо знайти шляху його зниження (наприклад, у тому випадку, якщо максимальна крапка ризику приходиться на витрати, зв'язані з орендою приміщення, то можна відмовитися від оренди і купити його і т.п.)
Основний недолік такого підходу до визначення ступеня ризику, так само як і при статистичному методі, полягає в тому, що підприємство не аналізує джерела походження ризику, а приймає ризик як цілісну величину, у такий спосіб ігноруючи його мультискладові.
Метод експертних оцінок
Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер у порівнянні з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, що займається аналізом ризику, висловлює власні суб'єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.
Найбільше часто даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напрямку підприємницької діяльності, що не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати минулі показники.
У найбільш загальному виді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє визначену групу ризиків і розглядає, яким образом вони можуть впливати на його діяльність. Цей розгляд зводиться до дачі бальних оцінок за імовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також до ступеня його впливу
