Нацбанк визнаив десятку найбільших банків України як системоутворюючі банки. Першою десяткою банків України залучено понад половину коштів суб’єктів господарської діяльності й 2/3 вкладів фізичних осіб. Її доходи становлять 56% сукупних доходів системи комерційних банків, а чистий прибуток — 46%. Привертає увагу той факт, що сумарний капітал всієї першої десятки українських банків еквівалентний капіталові п’ятого в рейтингу російських банків.

Перший рядок десятки зайняв Приватбанк. Досить сказати, що на його частку припадає десята частина загальних активів усіх комерційних банків України, восьма частина загального обсягу доходів, чверть усього чистого прибутку. З групою “Приват” пов’язані імена Павло Лазаренко і Сергій Тигипко. Цій групі належать контрольні пакети багатььох великих промислових підприємств України, встановлено контроль над “Укрнафтою”. В Чернігові “Привату” належить 95,5% акцій "Чернігівнафтапродукту". Під контроль групи потрапила ціла низка інформаційних ресурсів Дніпропетровську, Харкова, Київа.

Другий рядок відведений “Авалю”. Засновник і керівник банку Федір Шпиг у 1998 році став народним депутатом, хоча не втратив належності до групи й позицій лідера. "Аваль" стала однією з найбільших структур в українській банківській системі, успішно конкуруючи з "Приватбанком". Основну увагу "Аваль" приділяє харчовій промисловості. Останнім часом намітилися тісні стосунки з "Укрзалізницею", інтереси до металургійної галузі.

Трійку призерів замикає Промінвестбанк. Середовище "Укрпромінвесту" передусім пов’язане з іменем народного депутата Петра Порошенка. Очолюваний ним концерн "Укрпромінвест", 98% акцій якого належать офшорній компанії "Агропродімпекс Корпорейшн", контролює значну частиною ринку солодощів України. Корпорація Roshen, яка об’єднує кондфабрики Петра Порошенка, виготовляє близько 30% усіх вітчизняних солодощів. Відомі інтереси в автомобільній галузі. "Під Порошенком" є й низка медіа-проектів.

На трійку лідерів припадає майже третина всіх активів системи комерційних банків України, зобов’язань і кредитного портфеля.

Ощадбанк та Укрексімбанк, обидва державні, посіли відповідно четверте та п’яте місця.

Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. Оцінки експертів переважно негативні, називається багато вад, в тому числі говориться про те, що спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженими, а потреби економіки в кредитній підтримці — незадоволеними.

Навіть побіжний погляд на наведені параметри та пропорції, що склалися в системі комерційних банків України, дозволяє дійти висновку, що в цій сфері є безліч проблем.

Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об’єктивні й суб’єктивні чинники. Серед перших — дуже низькі доходи переважної більшості населення України, так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів, значна питома вага збиткових підприємств, колосальна (за світовими мірками) частка наявного грошового обігу. З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у комерційні банки.

До розряду суб’єктивних чинників, слід зарахувати вузькість асортименту пропонованих послуг, наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, проблеми, пов’язані з ліквідністю застав.

Комерційні банки здебільшого так і не повернулися обличчям до реального сектора економіки України, що значною мірою зумовлено як їхньою неготовністю надавати великі й довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а отже — високими кредитними ризиками.

Спостерігається значна концентрація кредитних ризиків в обмеженого кола позичальників. Недосконалою залишається і структура кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності. У результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби госпсуб’єктів, а на поточне споживання. Звідси й невисокий економічний ефект від такої кредитної політики. Дуже незначною в загальній кредитній масі українських комерційних банків (усього 7%) залишається частка кредитів фізичним особам.

Банківська система досі практично не має необхідних технологій і досвіду ефективного проектного фінансування або інвестиційного посередництва. Різні гілки влади час від часу намагаються спростити доступ до банківської таємниці.

Банки гостро відчувають недосконалість, а в окремих випадках — відсутність належної нормативно-правової бази. Першочерговим практичним кроком мало б стати прийняття нових редакцій законів «Про банки та банківську діяльність», «Про кредит». Тепрішня законодавча база, що стосується банківської сфери, має більше фіскальний, ніж стимулюючий характер. Вона не спонукає банки до розширення своєї діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб могло добре працювати господарство і виробництво. Адже банки - «кровоносні судини» економічного організму. Життєздатність і процвітання економіки не може бути без добре налагодженої банківської системи.

Задля справедливості слід визнати, що НБУ останнім часом активізував діяльність з реформування банківської системи. У цьому плані заслуговують на увагу такі новації у сфері кредитування, як дозвіл банкам кредитувати фізичних осіб в іноземній валюті; скасування вимог про надання споживчого кредиту після розгляду кредитним комітетом банків і про цільове використання такого кредиту.

2. Економічна і соціальна ефективність міжнародного співробітництва.

У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично не можлива. Тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік, підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні стала загальною.

Виробляти всі види товарів, так само як і створювати і удосконалювати всі типи чинників виробництва, у сучасному світі не під силу жодній, навіть найбагатшій, країні. Міжнародна економіка є тим механізмом, який може забезпечити досягнення цих цілей на користь всіх країн.

В даний час жодна