від двох до трьох років.
Важливим моментом проведення такої завершальної оцінки є встановлення причин успіху або провалу проекту. Це дає змогу з’ясувати такі особливості, які можуть з успіхом використовуватися в інших проектах. Завершальна оцінка також надає менеджерам та зацікавленим користувачам інформацію щодо того, наскільки ефективно і повно проекти досягають сподіваних результатів. Таким чином, завершальна оцінка виконує дві функції, а саме – навчального документа і звітного матеріалу.
Як правило, завершальна оцінка має дати відповіді на низку запитань:
чи були вихідні цілі проекту чітко визначеними й здійснимими;
чи правильним був вибір технічних рішень та способів матеріально-технічного постачання;
чи правильно було оцінено соціально-економічні та екологічні умови;
чи правильно було визначено групу користувачів результатами проекту і чи ефективним виявилось обслуговування цієї групи;
чи досягнуто було істотного прогресу у зміцненні створених проектом організацій;
чи мали місце значні перевитрати коштів і, якщо були, то з якої причини;
чи було досягнуто запланованої норми прибутку і, якщо ні, то з якої причини.
Ретроспективність – перевага завершальної оцінки. З цього погляду, у ході оцінки майже напевне можна знайти шляхи, за допомогою яких вдалося б досягти кращих результатів.
5.1. Підходи до завершальної оцінки
Єдиного стандарту оцінки не існує, однак для досягнення максимальної ефективності оцінки слід дотримуватись таких загальних умов:
особи, які керують розробкою та здійсненням проекту, повинні брати участь у проведенні завершальної оцінки;
об’єктивність оцінки не повинна викликати сумнівів;
результати оцінки слід зробити доступними;
завершальної оцінки має зазнати якомога більша кількість проектів.
Окрім того, процес перевірки рекомендується провадити тоді, коли одержані результати можуть виявитись корисними для планування наступних проектів.
Щоб використання досвіду дало максимальну користь, усі проекти слід було б піддати завершальній перевірці. Оскільки це навряд чи здійснимо, процес перевірки має охопити, принаймні, всі великі й інші особливо важливі проекти, а також певну випадкову вибірку з інших проектів.
Література:
1. Баум У. Цикл реализации проекта. –Вашингтон, Институт экономического развития Всемирного Банка, 1982.
2. Руководство по циклу проекта. - Вашингтон, Институт экономического развития Всемирного Банка, 1994.