Реферат

на тему:

“Аналіз економічної ситуації в Україні”

Аналіз сучасного стану економіки України слід здійснювати, розглядаючи народногосподарський комплекс України. Система виробництва, обміну, розподілу і споживан-ня, що склалася в межах України, формує її народногос-подарський комплекс. Його об'єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і зв'язку.

Інтегральним показником оцінки економічного роз-витку держави є показник валового внутрішнього про-дукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку еконо-міки, особливості його структури, ефективність функціо-нування окремих галузей, рівень участі країни у світо-вих інтеграційних процесах.

Сукупний показник ВВП характеризує вартість това-рів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями еко-номіки і призначені для кінцевого споживання. В 2001 р. ВВП (у фактичних цінах) становив 92484 млн. грн., що в розрахунку на душу населення становить 1824 грн. Індекс розвитку людського потенціалу України — 0,719. За рівнем розвитку людського потенціалу Україна по-сідає 80-е місце в світі. Вартість основних фондів у 2000 р. становила 808 млрд. грн., у тому числі вироб-ничих фондів — 518 млрд. грн. (у фактичних цінах на кінець року). На Україну припадає 18% національного доходу країн СНД.

Структура суспільного виробництва — це співвідно-шення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв'язків виробництва, що забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутріш-ній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів — основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:

1) відтворювальними — між виробництвом засобів виробницт-ва й предметів споживання, у використанні валового внутрішньо-го продукту на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення;

2) галузевими — співвідношення між різними галузями еко-номіки;

3) територіальними — розміщення виробництва по окремих економічних районах;

4) зовнішньоекономічними — ввезення продукції з різних регіо-нів і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Перехід України до ринкової економіки з усією гостротою поставив проблему оптимізації структури економіки та шляхів її перетворення. Вдосконалення структури виробництва — дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насампе-ред соціально-економічну структуру економіки, яка характеризу-ється формами власності на засоби виробництва. Другим важли-вим елементом є організаційно-економічна будова економіки, що визначається співвідношенням різних форм організації виробни-цтва. Існує також виробничо-технологічна структура економіки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості й сільського господарства, виробництва засобів виробництва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей господарства. Вона характеризується питомою вагою на-укомістких та високоекономічних галузей економіки — галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (виробницт-во товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислово-го комплексу, сфери побуту й торгівлі).

Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі те-риторіального поділу праці. Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вка-зуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона слугує цілям управління економікою. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матері-альних і духовних благах у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг. За-лежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють вироб-ничу і невиробничу сфери.

До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1) ство-рюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); 2) доставляють створені матеріальні блага спожи-вачам (транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального ви-робництва); 3) пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створенні суспіль-ного продукту і національного доходу різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національ-ного доходу.

Таблиця

СТРУКТУРА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

у 2001 p., % (в усіх сферах економічної діяльності)

Галузі господарства | Зайняте населення

У галузях економіки | 89,4

в тому числі: промисловість | 22,1

сільське та лісове господарство (включаючи особисте підсобне сіль-ське господарство) | 22,1

Будівництво | 5,8

Транспорт і зв'язок | 5,8

Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут, заготівлі | 6,6

Житлово-комунальне господарство та невиробничі види побутового обслуговування | 3,6

Охорона здоров'я, фізкультура і соціальне забезпечення | 6,6

Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування | 10,6

Інші галузі | 6,2

В інших галузях економічної діяльності | 10,2

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального харак-теру суспільству і населенню. До неї належать: 1) галузі послуг — житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування насе-лення, транспорт і зв'язок по обслуговуванню населення; 2) галу-зі соціального обслуговування — освіта, охорона здоров'я, куль-тура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3) галузі орга-нів управління і оборони; 4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

Стратегічним напрямом економічних реформ повинна стати їх соціальна спрямованість. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на покращення соціально-економічних та виробни-чих умов праці підвищення реальних доходів населення зростан-ня освітнього і культурно-технічного рівня населення, покращен-ня медичного обслуговування, посилення охорони довкілля.

Поступове становлення економічного потенціалу України пов'я-зане з реалізацією структурної політики у сфері матеріального виробництва. Така політика полягає у створенні високорозвинутого народногосподарського комплексу, який відповідає сучас-ним вимогам ринкового господарства.