Мало того, що подібні торговельні операції завдають Україні вітчизняних збитків, так вони щей ставлять під загрозу внутрішню продовольчу безпеку нашої країни.

Переробна промисловість України дійсно відстає від західної в технологічному відношенні. Над цим ще треба наполегливо працювати, щоб добитися належної конкурентноспроможності її підприємств. Проте це зовсім не означає, що треба економічно знищувати її та переходити на імпортне харчування. Така політика влаштовує лише корумпованих хабарникі, а більшість українського населення вона загрожує голодним існуванням. Критична ситуація складається з виробництвом і збутом м"яса, м"ясо- і молокопродуктів, а також різноманітних виробів дитячого харчування. В 1994-1995рр. відбувся особливо значний спад їх виробництва і погіршення його структури. Розрахунки свідчать, що від продажу кінцевих продуктів харчування в розфасованому і затареному вигляді під попит споживачів можна одержати в тричі більші доходи, ніж від експорту сировинних ресурсів, з яких вони виготовляються.

Тому, потрібно негайно виправляти становище, докорінно змінювати структурну політику (і перш за все - в промисловості), брати на першій стадії ринкових реформ власних товаровиробників під правовий захист - з тим , щоб зовсім не втратити промисловий потенціал країни. Процес його модернізації вимагає часу та інвестицій. Не можна використовувати цей час на руйнування виробничих сфер, і особливо- вирішальних для необхідного життєзабезпечення людини і суспільства. Зрозуміло, що деформована економічна структура не обіцяє прогресивних зрушень, але ж зруйнована - взагалі заганяє економіку до безвихідної прірви.

Поки що залишається далеко від оптимальної макроструктура як усього АПК, так і його аграрної сфери. Вище вже говорилось про її незадовільне технічне забезпечення. До цього слід додати гострий дефіцит енергоресурсів, мінеральних добрив, гербіцидів, отрутохімікатів, а також матеріалів для пакування і зберігання сільськогосподарської продукції. Крім того, аграрний ринок зіткнувся з дуже обмеженою платоспроможністю сільських товаровиробників. Внаслідок цінових диспропорцій у 1995р. вони майже не мали фінансових можливостей для придбання вкрай необхідних виробничих ресурсів.

Інакше кажучи промисловий блок -1блок АПК і в кількісному і якісному відношеннях відстає від записів і потреб сільськогосподарьких товаровиробників, а з другого боку, - сільськогосподарські товаровиробники втратили необхідний рівень доходності та нагромаджень основних і оборотніх фондів. У свою чергу, 3блок АПК (переробна промисловість), хоча й займає в його загальному виробництві близько 45%, теж, як зазначалось, опинився в гостро кризовому стані. У високорозвинутих країнах питома вага цьго блоку в агропромисловій сфері становить 70-80%, тобто є набагато вищою, ніж у нас. Тому уряду належить спрямувати агропромислову політику на структурне і якісне оновлення всієї виробничої структури, і в тому числі - на випереджаючий розвиток переробної промисловості на базі сучасних технологій безвідхіідності та глибокої переробки цінної технологічної сировини.

За даними Мінстату України, в минулому році галузі, що безпечуть АПК засобами виробництва, скоротили обсяг їх випуску на 23,7% (у тому числі тракторне і сільськогосподарське машинобудування - на 38,7% підприємства по виготовленню технологічного обладнання для торгівлі та громадського харчування - на 35,5%, хімічні підприємства по виробництву мінеральних добрив і засобів захисту рослин -на 11,1%). Одночасно продовжує скорочуватися і промислова переробка сільськогосподарської сировини: в легкій промисловості -на 35,4% і в харчовій - на 13,8% (в тому числі в м"ясопереробці - на 35,6%). М"ясний ринок України наповнюється імпортом різноманітних м"ясопродуктів.

Не можна обминути увагою і стан українського ринку щодо багатьох товарів широкого побутового призначення. Під тиском імпорту наша країна втрачає розвиток власного виробництва сучасної телерадіоапаратури, холодильників, пилососів і багатьох інших видів побутової техніки. Я не кажу вже про легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, які за своїми якісними параметрами завжди відставали від зарубіжних. Сьогодній вітчизняний випуск цих товарів (і навіть велисопедів) зводиться нанівець. Те саме стосується конче потрібних людям сантехнічного обладнання, керамічних виробів, шпалер, різгих видів покриттів та інших товарів для впорядкування житла. Як слід не налагоджено навіть випуск кухонного посуду.

Наша країна, що має досить великий промисловий потенціал стає залежною від імпорту багатьох товарів,які забезпечують життєздатність людини. Ці товари можуть і повинні дешевше і краще вироблятися вітчизняними товаровиробниками. Тим часом за даними Мінстату України, обсяг виробництва товарів народного споживання і в 1995р. скоротився на 19,1%. Зростання обсягів і питомої ваги у внутрішньому товарообороті імпорту одягу, білизни, взуття, продуктів харчування, ліків, технічних засобів, технологій, інформаційно-обчислюваних систем, різноманітних побутових товарів тощо є наочним свідченням глибокої економічної кризи у вирішальних галузях національного товаровиробництва. І таке явище аж ніяк не можна вважати нормальним. Давно відомо країни з переваженням експорту сировини і матеріалів та імпорту готових виробів належать до категорії залежних і слаборозвинутих.

Державна економічна політика ринкового реформування не може ігнорувати цей вірогідний факт. Перш за все, вона має бути зорієнтована на розвиток високотехнологічних виробництв конкурентноспроможних товарів на власній території, а не на забезпечення соціальних і технологічних потреб за рахунок дорожчого і руйнівного для національної економіки імпорту готових товарів і послуг. Високоорганізовані виробничо-торговельні системи сучасного рівня обходяться значно дешеввше і є вигіднішим для держави