Шляхи повернення та інвестування "тіньових" капіталів в економіку України в основному відомі. Потрібна їхня детальна проробка і наступне здійснення. Для цього необхідна цільова державна програма подолання "тіньової" економіки (мінімум на 10 років), в якій були б задіяні всі гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Складовими такої програми мають бути підпрограма досліджень "тіньової" економічної діяльності, розробка системи економічних, правових, адміністративних і організаційних заходів, які в подальшому повинні перейти до стадії підготовки пакету законопроектів і їхнього розгляду Верховною Радою України. Важливої складовою такої програми має бути розробка механізму легалізації "тіньових" капіталів, їх використання у вигляді інвестиційних і кредитних ресурсів з наданням відповідних державних гарантій їхньої недоторканості.

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА, ЗАРПЛАТНЯ, БЮДЖЕТ І ЦІНА

Без взаємного аналізу цих понять сутність їх зрозуміти неможливо. Зрозуміло, що тіньова економіка — це виробництво «в тіні», яке не висвітлюється в офіційних звітах про роботу підприємства. Щоправда, в тіньових звітах воно відображається, бо все пов’язано з грішми, а гроші, як усі знаємо, люблять рахунок. «У тіні» перебувають і заробіток окремих працівників, і фонд оплати праці по підприємству загалом, а звідси, як результат, — «у тіні» обсяги виробництва і виручка від реалізації виробленої продукції, а також прибуток. Зарплатня видається в конвертах без відображення в офіційних відомостях. Офіційна ж виплачується в мінімальних розмірах.

На що це впливає? Це забезпечує зниження витрат на виробництво продукції. Порівняймо: 37 та 10-20 відсотків від 118 гривень і ці ж величини — від 400-500 гривень. А якщо ще підрахувати податок на додану вартість... Якщо показувати реальну зарплатню, то ціни на товари необхідно буде підвищити як мінімум на 30-40 відсотків або й більше. Отже, саме тіньова економіка дозволяє людям низькооплачуваних категорій, зокрема пенсіонерам, за свої зарплати і пенсії купувати хліб, а інколи й молоко.

Водночас тіньова економіка стримує формування бюджету, не дозволяє підвищити пенсії. Тому слід зрозуміти, що підвищення пенсії за теперішніх умов можливе лише за рахунок емісії грошей, тобто підвищення цін на товари першої необхідності: хліба, м’яса, молока, олії. Коли максимальна пенсія простого народу становила 49 гривень, кілограм м’яса коштував 4-5 гривень, літр молока — 30 копійок, хлібина — 50-60 коп., літр олії — 1 грн. 80 коп. Коли максимальна пенсія зросла до 117 гривень, ціна кілограма м’яса збільшилася до 15-20 грн., літра молока — до гривні, хлібини — до 1 грн. 20 коп., олії — до 5 грн. То чи радіти з того, що підвищилася пенсія? Втім, є й такі пенсіонери, яким можна радіти. Років 3-4 тому на сесії ВР прозвучало, що деяким категоріям виплачується пенсія розміром до двох тисяч гривень, а тепер ось почули іншу цифру — близько шести тисяч. Для таких пенсіонерів, звичайно, зростання цін у три рази — не смертельний батіг, а лише своєрідний поштовх у просуванні до державного корита. Тому й збільшується кількість державних службовців, різного рівня депутатів тощо.

Чи можна зменшити обсяги тіньової економіки? Звичайно, можна, якщо цього захочуть офіційні державні служби, якщо буде відрегульований Закон про пенсії. Важко навчати студентів економічних дисциплін, якщо законодавчі акти постійно змінюються, до того ж — зовсім необгрунтовано. Чи знайдеться в Україні такий мудрець, який пояснив би об’єктивність нашого пенсійного закону всім категоріям українського народу? Гадаю, ні. То чому ж такі факти існують? Питання це повинен розглянути Конституційний Суд, знайти винних, методи відшкодування витрат, моральних і матеріальних збитків, що завдаються державі, усунути з практики подібні вчинки як антинародні. Буде створено умови для поліпшення економічного стану.

Звичайно, це ще не все. Треба вдосконалити податкову систему, водночас спростивши її. Оподатковувати слід валовий доход, тобто виручку від реалізації (обсяг виконаних робіт, послуг), при цьому регламентувати норму нагромадження (рентабельності). Нині весь світ одмовляється від дикого ринку, переходить до цивілізованої системи — регульованої. Якщо, приміром, коефіцієнт рентабельності 20 відсотків, то з них до бюджету слід перераховувати 8 відсотків, а 12 залишати підприємству для забезпечення подальшого розвитку. Максимальна і мінімальна зарплатня також повинні регулюватися.

Без таких підходів до питань економічного розвитку ми не розбудуємо такої України, про яку сказано в першій статті Конституції. Поки що економіка «з тіні» не виходить, не розвивається. Приміром, на Івано-Франківщині тільки чверть усіх підприємств перераховує податок з прибутку до бюджету, половина підприємств збиткові, а інша чверть — працюють у точці беззбитковості. Здебільшого до бюджету надходять кошти від громадян за рахунок того, що неоподатковуваний мінімум для простого люду — 17 гривень. А це нам розвитку не забезпечить.