До непромислового господарства належать: незаводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, інші культурні підрозділи, які беруть участь у виробництві продукції. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості товарів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат (див. Таблицю 2).

Таблиця 2. Витрати за економічними елементами .

Групування затрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріалоємкість, енргоємкість, трудоємкість, фондоємкість та встановити вплив технічного прогресу на структуру затрат.[2] Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури, питомої ваги окремих затрат, визначення розміру національного доходу тощо. Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів, утворення нормативної бази виробництва, аналізу тощо. Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки, визначенні ефективності виробництва.[5] Кожна галузь має свої особливості структурної побудови затрат у розрізі елементів. Наприклад, у добувних галузях висока питома вага на оплату праці, у машинодобуванні матеріальні затрати майже дорівнюють затратам на оплату праці.

Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. [4] Групування затрат за статтями калькуляції вказує куди, на яке ціле та в яких розмірах використані ресурси. Воно необхідне для розрахунку собіртості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, встановлення центрів акумулювання затрат та пошуку резервів їх скорочення. Основними положеннями про склад затрат на виробництво не передбачена система групуваня статей затрат. Це питання вирішують сьогодні самі підприємства. Найпоширенішою є слідуюча система групування (див. Таблицю 3).

Таблиця 3. Групування затрат за статтями калькуляції .[3]

Сировина і матеріали ;

Зворотні відходи (відраховуються );

Куповані вироби ,напівфабрикати;

Паливо та енергія на технологічні потреби;

Основна зарплата працівників, зайнятих у виробництві;

Додаткова зарплата працівників, зайнях у виробиві;

Вірахвання на соціане страхування;

Відрахування на обов`язкове медичне страхування;

; Затрати на утримання і експлуатацію машин і

обладнання;

Загальновиробничі затрати;

Загальногосподарські затрати;

Втрати від браку;

Інші виробничі затрати;

Позавиробничі затрати.

У деяких галузях відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі статей калькуляції значне. За своїм складом статті калькуляції можутьбути одноелементними або комплексними, які складаються з кількох елементів затрат. Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку.

За способом перенесення вартості на продукцію витрат поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат належать витрати, пов`язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені дот їх собівартості. Іншими словами, це вартість усього, що надаються.[3] До них входять:

--матеріальні затрати, тобто вартість сировини і деталей кінцевого продукту;

--трудові затрати, тобто витрати на заробітну плату робітникам виробникам за час, затрачений ними на виробництво продукції.

До непрямих витрат належать витрати, пов‘язані з виробництвом кількох видів продукції, вони включають до собівартості шляхом розподілення пропорційно відповідній базі. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях, інструкціях. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці, технологічна собівартість). Непрямі витрати називають також накладними, до них включають оренду приміщень і обладнання, витрати на електроенергію і опалення ,виплату зарплати персоналу, безпосередньо не зайнятому у виробництві продукції ,витрати на утримання офісу (плата за телефон, поштові послуги, канцелярське обладнання), затрати на реалізацію продукції, відсоткові ставки по кредитам .Розподіл затрат на прямі і непрямі дозволяє управляти собівартістю продукції. Знизити собівартість можна як за рахунок зниження непрямих затрат, так і за рахунок збільшення обігу виробництва і реалізації продукції.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні. До умовно-змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обігу виробництва і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції тощо. Їх “поведінку “в залежності від обсягу виробництва можна представити графічно [5] (див. Графік 1 ):

Умовно-постійні –це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням )випуском продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов‘язані з обслуговуванням і управлінням виробничої діяльності цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

На графіку 2 зображені разом крива постійних затрат ( Fixed Cost ), крива змінних затрат VC (variable Cost ) та загальні затрати ТС ( Total Cost ) [7]

ТС=VС+FС

Графік 2 . “Поведінка” змінних , постійних і загальних затрат .

Слід пам‘ятати, що постійні затрати є незмінними тільки в межах певного діапазону обсягу виробництва. Тому їх часто називають умовно-постійними. Діапазон, у межах якого “поведінка“ постійних затрат не змінюється, називається областю релевантності. [5] При обсягу виробництва столів, наприклад, від 500 до 5000 шт., постійні затрати – 36000 грн. за рік. Якщо обсяг виробництва буде більше релевантного діапазону, ( тобто більше 5000 шт. ), то будуть потрібні додаткові затрати на оренду і постійні затрати збільшаться. Тому і у деяких джерелах наведена класифікація витрат за ступенем залежності від прийняття рішень – релевантні і нерелевантні.

В ринковій економіці затрати ще класифікують на бухгалтерські (явні ) і альтернативні (неявні ) [1], [2].

Бухгалтерські затрати – це фактичні затрати на виробництво певної кількості продукції, затрати факторів виробництва за цінами їх придбання .

Неявні затрати – це