11 березня 1990 р. відбулася подія надзвичайного значення, що відкрила новий етап у бо-ротьбі народів СРСР за свою не-залежність. Верховна Рада Ли-товської РСР прийняла акт «Про відновлення незалежності Ли-товської держави. На позачерговому третьому з'їзді народних депута-тів, який відбувся у березні 1990 р., було прийнято Закон про за-провадження посади Президен-та СРСР. Першим Президентом СРСР з'їзд обрав Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, який залишив за собою і найвищий пост у партії.

Розгортання національно-визвольного руху в Україні

988 - початок 1989 рр. озна-менувалися ПОЯВОЮ НОВОГО ПОЛ-ІТИЧНОГО фактора. Перебудова, яка до цього була справою парт-ійно-державних верхів, виклика-ла рух «знизу», активні дії широ-ких народних мас.

В'ячеслав Чорновіл ще в 1987 р. відно-вив видання «Українського віс-ника». Прагнучи легалізувати журнал, В.Чорновіл звернувся за дозволом в ЦК КПРС, вважаю-чи, що консервативне парткерівництво України нізащо не пого-диться на появу опозиційного видання, а «ліберальний» центр не матиме нічого проти. Але офі-ційна Москва відповіла мовчан-ням.

У серпні 1987 р. в Києві розпочав роботу Український культурологічний клуб (УКК). У ньому активно співпрацювали представники демократично на-строєної Інтелігенції, дисиден-ти, колишні політв'язні. Роботу УКК освітлювала самвидавська преса, про нього детально інформували радіостанції «Свобода».

Ще на початку 1988 р. Укра-їнська громадська група сприян-ня виконанню Гельсінських угод - одна з перших дисидентських груп в Україні - відновила свою роботу як Українська гельсінсь-ка спілка (УГС). Лідером УГС став Л.Лук'яненко, звільнений з ув'язнення в грудні 1988 р. В 1988 р. філії УГС існували в ряді регіонів України. Українська гельсінська спілка стала найавторитетнішою опозиційною групою.

Не випадково, що саме в Захід-ній Україні партійно-державне керівництво вперше спробувало силовими методами зупинити наростання народної активності. 4 серпня 1988 р. загін міліції особливого призначення розіг-нав несанкціонований мітинг у Львові. Десятки людей були на-віть побиті.

13 листопада 1988 р. у столиці України відбувся 20-тисячний мітинг, присвячений екологіч-ним проблемам.

Нові громадські об’єднання. Закон про мови

Важливою подією в житті рес-публіки стала поява восени 1988 р. незалежних від партійних струк-тур політклубів, де їх учасники, в основному молодь, намагалися самостійно, без «спрямовуючо-го» втручання парткомів, розіб-ратися в актуальних проблемах суспільного життя, проаналізу-вати різні, у тому числі й буржу-азні «антикомуністичні» кон-цепції та погляди в галузі політи-ки, філософії, історії, економіки.

У лютому 1989 р. у Києві відбулася уста-новча конференція Товариства української мови ім. Т.Г.Шев-ченка, у травні 1989 р. - респуб-ліканська установча конферен-ція Українського історико-просвітнього товариства «Меморі-ал».

Особливо посилилася вона після обнародування 16 лю-того 1989 р. проекту програми Руху. Керівництво КП України взяло курс на політичну бороть-бу й ізоляцію Руху.

Шахтарський страйк 1989 р.

Невдачі державного курсу в сфері економіки непослідовність у політиці призвели до наростан-ня соціальної напруженості. Но-вим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. Вони засвідчили про початок відрод-ження робітничого руху. Голов-ними їх причинами були невирішеність багатьох економічних і соціальних питань. Частка ручної праці шахтарів складала 53%, високою була смертність від нещасних випадків. Постійно зростав ро-бочий день шахтарів. Замість офіційних 6 годин він іноді ста-новив 10-11.

Страйк розпочався 15 липня І989 р. на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйк охопив 193 шахти. 22 липня було підписано угоду між шахта-рями та Урядом СРСР, де він обіцяв виконати вимоги страй-куючих. Шахтарі вимагали га-рантій. Було створено делегацію з членів страйккому та воїнів-ветеранів афганської війни і на-правлено її до Москви. При зус-трічі представників страйккомів з Донецька, Торезу, Сніжної, Львівсько-Волинського басейну з М.Рижковим такі гарантії було отримано за його і М.Горбачова підписом. У Москві делегація шахтарів зустрілася з Б.Єльциним, авторитет якого тоді був дуже ви-соким. Незважаючи на підтримку М.Горбачова, який заявив, що виступ шахтарів є продовженням реформ, серйозного обговорення на Верховній Раді це питання не здобуло.

Вперше за роки ра-дянської влади робітники відкри-то продемонстрували, що їх шля-хи розходяться з шляхами Кому-ністичної партії.