В останні роки все більше уваги приділяється адаптивним про-цедурам оцінки екологічної ситуації і прийняття рішень в управ-лінні природокористуванням. Причина цього — глибоко дослід-жені теорією і підтверджені практи-кою факти, які свідчать, що:

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і в часі, через що суджен-ня про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони грунтуються на вияв-лених на даний момент тенденціях розвитку окремих процесів;

економіко-виробничі та екологічні системи, маючи влас-тивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають свою пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні яких вони переходять в

якісно інший стан;

збитки від прорахунків у плануванні і відхилень при втіленні в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, що відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку «ідеальних» природоохоронних стратегій, які залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, що вносяться в подібні стратегії, повинні базуватись на все глибших наукових тео-ріях і моделях динамічної оптимізації. Сам же контролю-ючий і корегуючий механізм природоохоронної політики повинен забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, мати «пам'ять» не лише про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти «базою знань» про системи аргументів та установок, які в минулому призвели до помилок або сприяли ус-піхам, знати і враховувати «ціну» і наслідки позитивного і негативного досвіду природоохоронної політики. Адаптив-ний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління здійснюється двома шля-хами. По-перше, шляхом корегування стратегій природо-користування і встановлення механізму прийняття опера-тивних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов свого наступного розвитку — зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспіль-ства, нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Мова йде, таким чином, не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається шляхом цілеспрямова-ної зміни зовнішнього середовища відповідно до перспек-тивної мети охорони і раціонального використання природ-них ресурсів.

На обох цих напрямах природоохоронна політика по-винна активно використовувати стихійні адаптаційні про-цеси, що відбуваються в системі природокористування, або протистояти їм — залежно від їх спрямованості і резуль-татів.

Через багатодисциплінарний і міжвідомчий характер проблем, які розв'язує природоохоронна політика, інформаційно-методичне .забезпечення цієї діяльності є специ-фічним і складним завданням.

Настійна потреба поліпшення інформаційно-методичного забезпечення природоохоронної політики покликала до життя розвиток екологічного моніторингу.

В документах міжнародної конференції 00Н з питань навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була вису-нута ідея моніторингу в формі національних систем постій-ного спостереження за змінами в біосфері з метою одер-жання достовірних відомостей зростання техногенного впливу на її компоненти, екологічного прогнозування і об-грунтування рішень щодо регулювання взаємодії техно-сфери з біосферою.

Моніторинг (від лат. monitor — той, що наглядає, на-гадує) — спостереження, оцінка (порівняння з норматив2 ними параметрами) і прогноз стану навколишнього сере-довища в зв'язку з господарською діяльністю людини; постійне і безперервне спостереження [45, с. 63].

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних уп-равлінських рішень в Україні з 1991 p. створюється система державного моніторингу навколишнього середовища. Моніторинг ефективності природоохоронної політики (МЕПП) є головною складовою загального моніторингу навколишнього середовища,- Вій включає в себе як окремі підсистеми моніторинг навколишнього середовища (МНС), моніторинг природоохоронного потенціалу (МПП) і моні-торинг природоохоронної освіти (МПО) (рис. 4). При цьо-му в кожному випадку реалізується система спостереження з передбаченням, основними функціями якої є:

систематизація оперативної інформації про процеси з точки зору того, до яких наслідків у майбутньому може привести досягнутий стан, виходячи з розвитку в мину-лому;

фільтрація оперативної інформації шляхом виявлення Критичних точок розвитку;

визначення можливих альтернатив розвитку на основі нормативних прогнозів досягнення заданих цілей в умовах, що склалися на даний момент часу;

одержання рекомендаційної інформації для органу уп-равління на основі прогнозування наслідків різних варіантів розвитку.

Отже, в рамках системи моніторингу повинні забезпе-чуватися не лише збір і накопичення даних, а й оператив-не виконання процедур аналізу, діагнозу і прогнозу, необ-хідних для здійснення управління в-адаптованому режимі.

В підсистемі МНС здійснюється оцінка екологічної си-туації, що склалася, та прогноз її змін. Результати МНС дають змогу конкретизувати мету природоохоронної полі-тики і визначити завдання, які вимагають невідкладного

розв'язання.

МПП забезпечує безперервний контроль за станом і ви-користанням технологій природокористування, ефективні-стю існуючого механізму економічного та адміністратив-ного регулювання відносин у цій області, розробкою і за-провадженням природозберігаючих нововведень.

У МПО, як і в МПП, крім специфічних для цієї систе-ми джерел інформації, використовуються відомості про реальні зміни в навколишньому середовищі, що відбува-ються під впливом діяльності людей. В результаті з'явля-ється можливість оцінювати кінцеву ефективність різних стратегій природоохоронної освіти (в широкому розумінні цього поняття) і науково обгрунтовано корегувати відпо-відну частину природоохоронної політики.

Спільна дія підсистем МЕПП покликана забезпечити:

постійне уточнення цілей і конкретизацію завдань залежно від змін екологічної ситуації;

визначення та аналіз можливих варіантів формування і використання природоохоронного потенціалу згідно з даними про екологічність технологій природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і можливих природозберігаючих нововведень;

визначення та оцінку варіантів розвитку природоохоронної освіти (включаючи вплив