обмінюються цими благами. З часом праця ство-рює якісь певні блага, і ці блага через більш низьку оцінку майбут-ніх благ порівняно з теперішніми, за вартістю колись перевищува-тимуть заробітну плату. Це перевищення і становитиме процент, а точніше, прибуток підприємця.
З цього випливав висновок, що процент (прибуток) виникає у ре-зультаті впливу фактора часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка є результатом «очікування» підприємця, а його джере-лом — різниця оцінок майбутніх і теперішніх господарських благ. Відтак процент розглядався як «вічна» і «природна» категорія.
Бем-Баверк запропонував теорію, згідно з якою капітал або засо-би виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виро-бництві, які неминуче стають причиною того, що споживання пере-носиться на майбутнє.
Прямі методи виробництва передбачають задоволення потреб прямо й одразу. Засоби виробництва не передбачають негайного за-доволення потреб, а тому вони є товаром майбутнього. Відтак, пи-сав Бем-Баверк, «товари, які можуть бути використані за асортимен-том і кількістю негайно, як правило, цінніші, ніж ті, які будуть використані у майбутньому». Це припущення і лягло в основу його теорії про дохід з капіталу.
Наприклад, він стверджував, що борошно є предметом, якого не можна негайно вжити для особистих потреб, бо воно є пред-метом для майбутньої кулінарної обробки. А от хліб можна негайно використати як продукт харчування і внаслідок цього він має більшу цінність. На думку Бем-Баверка, суть проблеми по-лягає в уже відомому нам розходженні оцінки теперішніх і май-бутніх благ.
Цим законом він обґрунтовував і суть процента. Він доводив, що коли хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертати-ся до нього з процентом, тобто з різницею між вартістю теперіш-нього і майбутнього блага.
Таким чином можна назвати три найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відобра-ження економічних процесів і явищ; по-друге, використання в якос-ті головного об'єкта дослідження, не суспільного виробництва, а ін-дивідуального господарства; по-третє, визнання примату споживан-ня над виробництвом.