Розглянуте дозволяє зробити дуже важливий у теоретичному й практичному відношенні висновок. А саме: одна й та ж сут-ність (закон) проявляє себе в реальному житті неоднозначно. А це означає, що немає й не може бути єдиної, придатної на всі випадки життя, раз і назавжди даної системи форм прояву економічних законів. Наприклад, форм оплати праці, цін і т.д. Вони повинні застосовуватися й змінюватися з урахуванням конкретних соціально-економічних умов. Але не довільно, реагуючи лише на чисто зовнішні фактори, а виходячи з вимог об'єктивних економічних законів, тобто з їхньої суті.

Нарешті, розмаїття конкретних форм прояву економічних за-конів породжує складну проблему вибору в господарській діяль-ності різних рівнів. Це одне з найвідповідальніших і складних завдань економічної політики, бо саме форми прояву економіч-них законів і є основними інструментами управління економі-кою.

Вище мова йшла про те, що вивчаючи вимоги й механізм дії економічних зако-нів, люди можуть використовувати їх у своїх інтересах, тобто будувати свою господарську діяльність у руслі вимог цих законів і тим самим забезпечувати високу ефективність своєї праці в суспільному виробництві як основному джерелі багатства.

Конкретно це здійснюється, про що говорилося в першій темі, шляхом проведення певної економічної політики, побудованої на вимогах економічних законів. Вищою глобальною метою еконо-мічної політики на будь-якому рівні (держави, фірми, окремого підприємця) повинно бути досягнення високої ефективності діяльності, яка забезпечує: зростання добробуту всіх членів суспільства та всебічний розвиток особистості, якщо мова йде про макрорівень, а на мікрорівні - високі прибутки фірмі й підпри-ємцям. Розробка ефективної економічної політики вимагає певної суми знань.

10. Висновок

З вищенаведеного можна зробити наступний висновок:

Закон — це, передусім, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Звичайно, мова не йде про юридичні закони, які сьогодні приймаються, а завтра — скасовуються. Якщо, наприклад, ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо загальмувати їхню дію. Це стосується також і об'єктивних законів розвитку суспільства, таких, зокрема, як залежність суспільної свідомості від суспільного буття, чи основного соціологічного закону про вирішальну роль способу виробництва у суспільному житті. Отже, найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'язки між речами, предметами, явищами.

Іншою важливою ознакою закону є необхідність такого зв'язку, що неминуче виявляється в процесі розвитку того чи іншого явища. Якщо виникає щось нове, то воно обов'язково пов'язане із старим, стоїть на його "плечах", не відкидає старого цілком, а з необхідністю "знімає" потрібне для подальшого розвитку. Цей зв'язок є необхідним і загальним, тобто він є постійним, внутрішнім і таким, що неминуче повторюється, якщо виникають умови для дії такого зв'язку. Суспільне життя підпорядковане певним об'єктивним законам, їх системі. Однак ці закони не рівнозначні. Одні діють завжди і скрізь, інші — лише в певний час і на певній стадії розвитку. Тому у філософії і розрізняють закони розвитку і закони функціонування суспільства.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні (в т.ч. причинно-наслідкові) зв'язки й залежності, які характеризують головний магістральний напрям розвит-ку тієї чи іншої сфери економіки.

Економічні закони, як і закони природознавства, мають об'єктивний характер, тобто вони виражають реальний зв'язок економічних явищ і процесів, які відбуваються незалежно від волі й свідомості людей.

Економічні закони можуть проявляти-ся, реалізовуватися лише через господарську діяльність людей, через їхні економічні стосунки (відносини) між собою. Тобто виробничі (економічні) відносини між людьми є тим середовищем (умовами), в якому виникають і діють економічні закони. Поза цим середовищем немає і його законів. Отже, економічні закони незалежні від свідомості, бажання людей, але не від їхньої діяльності.

Список використаної літератури

1. Аристостель. Метафизика. Соч.: в 4-х т. — М., 1976. — T.I. — С. 28-36, 50-89.

2. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. Соч.: в 3-х т. — М., 1970. — T.I. С. 137-168, 237-347; Т.2. - С. 31-66, 121-138; Т.З. - С. 30-36.

3. Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — Т. 20. - С. 128-136.

4. Кант И. Критика чистого разума. Соч.: в 6-ти т. — М., 1964. — Т.З. С. 11-19, 31-68.

5. Философия. Учебное пособие // Под ред. Е.В.Осичнюка. — К., 1994.8. Філософія. Підручник для вузів // За ред. Г.А.Заїченка. — К., 1995. - Розд. 6.

6. Філософія. Підручник / За ред. проф. Надольного. – К., 1996.