Адміністративні центри низових районів і областей, як прави-ло, стають і важливими економічними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд критеріїв і принципів економічного районування. До основних з них належать такі:

загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарсь-кої спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

розміри територій великих економічних районів повинні від-повідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх одномасштабності, а величини економічних потенціалів ра-йонів повинні бути близькими між собою (Економічний потенціал району може визначатися чисельністю населення, розмірами ва-лового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками на душу населення, на тисячу чоловік та ін.)

економічний район повинен являти собою виробничо-еконо-мічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внут-рішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарс-тва у масштабі країни;

на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комп-лекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплек-си з такою галузевою структурою:*

профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисло-вості і сільського господарства;*

галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, виробництва напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних мате-ріалів тощо);*

галузі, які забезпечують потреби населення району промис-ловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами;

при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спе-ціалізацію та особливості розміщення продуктивних сил;

врахування при виділенні економічного району принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або і всієї зони, формуючого впливу його головного регіонального центру;

до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автоном-них республік без порушення їх меж.

Наукова і практична необхідність диференційованого підходу до вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни обумовлює також потребу систематизації різних економіч-них районів.

Науково обгрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів — галузевих і загальних або багатогалузе-вих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними об-слуговуючих виробництв, їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природ-них передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв'яз-ків тощо.

Так, наприклад, у сільському господарстві виділяються райо-ни виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості — райони вугільної, металургій-ної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову об-грунтованість визначення території загальних економічних районів.

Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.

В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації терито-ріальних комплексних програм і схем природокористування, проек-тів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктив-них сил та розселення населення. Територіальні схеми розмі-щення і розвитку продуктивних сил певних районів являють со-бою прогнозні, науково обґрунтовані розробки прикладного харак-теру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так І ви-значення напрямів перспективного розвитку. При цьому обґрун-товуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас од-ним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдоскона-лення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

Література

1. Аломпиев П. М. Экономическое районирование СССР. — М: Изд-во зкономической литературы, 1963. — 96 с.

2. Закономерности й фактори развития экономических районов СССР.— М.: Наука, 1965. —256с.

3. Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів: Світ, 1994. — С. 349—380.

4. Колосовский Н. Н. Теория экономического районирования. — М.Мысль, 1969.— 335с.

5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — С. 398.

6. Регионы Украйни: Поиск стратегии оптимального развития / Под ред. А. П. Роликова. — Харьков: Харьковский ун-т, 1994. — 304 с.