Існують такі межі раціонального поділу праці: технічні, економічні, психофізіологічні та соціальні.

Одиницею поділу праці є виробнича операція, яка може бути як простою, так і складною. Тому нижньою межею по-ділу праці буде виробнича операція, що складається з одного трудового прийому, як сукупності трудових дій і рухів робітника. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці всього виробу в цілому.

Психофізіологічні межі поділу праці визначаються величиною фізичних і нервово-психічних навантажень на працівника протягом робочого дня. Для фізичних наванта-жень нижня межа становить витрати енергії у розмірі 2,5 - кал/хв., верхня межа - 4,5 - 5 ккал/хв. Для нервовопсихічних навантажень нижня межа обмежується такими параметрами: число об'єктів спостереження, що визначають рівень напруження уваги, повинно бути не більше 5-ти; тривалість зосередженого спостереження не повинна перевищувати 25% змінного часу; темп роботи не може пере-вищувати 360 рухів на годину. Для верхньої межі ці параметри не повинні перевищувати відповідно: 25-ти об'єктів спостереження, 75% змінного часу на зосереджене спостереження і 1080 рухів на годину.

Соціальні межі поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням пра-цівників до праці, станом міжособових стосунків. Моно-тонність праці регламентується тривалістю однорідних опе-рацій, що повторюються протягом робочого дня. Граничним значенням є тривалість таких операцій не менше, ніж 30 сек, частота повторюваності різнорідних елементів операції по-винна бути не менше від п'яти за 30 сек.

Якщо межі поділу визначають межі допустимих рішень Щодо організації праці і виробництва, то для конкретної ви-робничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних психофізіологічних і соціальних критеріїв.

До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати Робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рі-вень використання кваліфікації працівників, тривалість ви-робничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства Психофізіологічними критеріями поділу працює показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігіє-нічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Соціальним критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистих відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці.

Безпосереднім наслідком поділу праці є кооперація (лат. співробітництво). Праця, поділена за функціями, професіями, операціями, не може привести до створення готової продукції без об'єднання трудової діяльності спеціалізованих робіт-ників. Таке об'єднання окремих виконавців для досягнення спільної кінцевої мети виробництва називається в економіці кооперацією праці. Трьом видам суспільного поділу праці відповідають три види кооперації праці у суспільстві в цілому, у галузі, на підприємстві. Економіка та організація праці причетні до останнього з трьох видів, який здійснюється у вигляді міжцехової, міждільничної і внутрішньодільничної кооперації.

Одним з основних напрямків удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій розширення зон обслуговування.

Суміщення фахів - це така форма організації праці працівника, коли він у свій робочий час (законодавче встановлений і передбачений правилами внутрішнього тру-дового розпорядку дня) виконує, поряд з роботами по основній професії (спеціальності), також роботи по одній чи декількох інших професіях (спеціальностях). Віднесення робіт до того чи іншого фаху (спеціальності) здійснюється відпо-відно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і робітників, кваліфікаційних довідників посад керівників, спеціалістів і службовців для виробничих галузей, кваліфікаційного довідника посад службовців бюджетної сфери.

Суміщення функцій - це виконання поряд з обов'язками по основному фаху окремих функцій, які раніше викону-валися працівниками інших професій. Зберігаючи профіль °єі роботи, працівник-частково виконує роботу іншого працівника. Наприклад, токар виконує функції налагодження свого верстата, хоча Це є обов'язком робітника іншого фаху - слюсаря-наладчика.

Суміщення професій і функцій слід розвивати в таких напрямках:

- суміщення різнорідних професій, що обумовлено вико-ристанням багатопрофільного технологічного обладнання,

- суміщення основної роботи з роботою по технічному обслуговуванню свого обладнання (наладка, дрібний ремонт),

- суміщення основної роботи з господарським обслуго-вуванням робочого місця (прибирання);

- суміщення різнорідних, але взаємопов'язаних робіт допо-міжного характеру;

- укрупнення надмірно подрібнених операцій, підвищення змістовності праці.

Розширення зон обслуговування відрізняється від сумі-щення професій тим, що тут відбувається суміщення робіт в рамках одного фаху. Завдяки цьому можна досягти поліпшення використання робочого часу; вивільнення пра-цівників, робочий день яких завантажений не повністю, підвищення змістовності праці.

Робоче місце слід розглядати як первинну ланку виробничого процесу, його організаційно-технічну основу.

Робоче місце - це певна частина виробничої площі Дільниці, цеху або служби, закріплена за окремим робітником чи групою робітників й оснащена всім необхідним для виконання виробничого завдання. Саме на робочому місці створюються умови, що значною мірою Означають ступінь ефективності праці.

Робочі місця відрізняються одне від одного залежно від галузі народного господарства (промисловості), характеру праці (фізична розумова; важка, легка; різноманітна, монотонна), умов праці (комфортні, несприятливі) та багатьох інших чинників.

Залежно від типу виробництва робочі місця можуть бути масового, серійного, одиничного виробництва; за рівнем механізації робочі місця поділяються на ручні, механізовані, автоматизовані: за характером розташування у просторі - стаціонарні та рухомі; за формою організації праці - інди-відуальні та колективні; за кількістю устаткування, що обслуговується - одноверстатні та багатоверстатні; за сту-пенем спеціалізації - спеціальні, спеціалізовані, універсальні.

Робочі місця поділяють також за професійною ознакою і функціями, які виконує працівник, наприклад, робочі місця керівників, спеціалістів, робітників, молодшого обслуговуючого персоналу і т.д.;