Соціально – трудові відносини та їх вплив на ринкову економіку
Україна як держава впевнено крокує до інтегрованої Європи з ринковою економікою, а також ринком праці, товарів, капіталів.
Чи існує в Україні ринок праці? Так, формування і реформування його триває. За двох форм власності (державної і приватної) є підприємства, організації, установи різного підпорядкування, різних форм капіталу. При цьому в кожному з них (залежно від сфери діяльності) різний рівень забезпеченості кадрами, кваліфікації працівників, заробітної плати тощо. Спинимось на державних і державних (бюджетних) організаціях, установах, де залежно від галузі теж існують різні умови саціально–трудових відносин. Чому, припустимо, три організації, що працюють над однією проблемою, фінансуються з державного бюджету, але різно підпорядковані, мають різний рівень заробітної плати. Як може головний спеціаліст з вищою освітою. В одній організації одержувати 150 грн., в іншій – 350, а що в іншій – 550 грн., якщо в них приблизно однаковий стаж, досвід роботи, кваліфікація. Чату взагалі має бути така диспропорція саме в бюджетній сфері? Якщо нині профспілки пропонують мінімальну зарплату 165 грн., то як позначиться цей мінімальний рівень на оплаті праці того самого головного спеціаліста, і яким буде навантаження на державний бюджет, чи знову ухвалюватимуть нормативні документи, що не можуть бути виконаними? Чи відрізнятиметься оплата праці головного спеціаліста і прибиральниці, чи забезпечуватимуться між посадові, міжкваліфікаційні, міжгалузеві диференціації оплати праці? Ці запитання хвилюють працівників постійно.
Чи можна поліпшити цю ситуацію? Так, можна й потрібно. По – перше, врегулювати оплату праці працівників бюджетної сфери; по – друге, запровадити єдиний відсоток прибуткового податку для працівників усіх форм власності; по – третє, зменшити навантаження з нарахувань на заробітну плату; по – четверте, скоригувати оплату праці працівників, професії яких єдині для всіх галузей.
За офіційними джерелами в Україні постійно зменшується чисельність безробітних. За рахунок яких процесів це відбувається, якщо за підрахунками соціологів уже через 30 років населення України зменшиться на 10 млн. осіб. По – перше через, через приховане безробіття, по – друге, нині значна еміграція населення, спричинена низьким півнем життя, низькою потребою в працівниках, низьким рівнем виробництва. Особливо значна міграція з сільської місцевості.
Куди мігрує населення? Переважно до країн Західної Європи, Росії. Виїжджають передовсім молоді люди віком від 20 до 30 років, тобто народжені в 70 – х 80 – х роках. Більшість з них не бажає повертатися до рідної країни. Якщо цей процес не спинити, в найближчі роки, через 5-10 років, матиме гострий дефіцит робочої сили.
Яких заходів потрібно вжити для зменшення міграції населення? Це створення оплачуваних робочих місць, особливо в сільській місцевості, сприяння багатотоварному виробництву, інвестиціям на селі, забезпечення не менш як 80% обсягу оплати праці в господарствах у грошовій формі, сприяння розвитку тваринництва в сільському господарстві, будівництву на селі і відтворенню сільської інфраструктури, складання колективних договорів у кожному господарстві, що має понад 10 постійно працюючих; створення вигідних ринків експорту сільськогосподарської продукції тощо.
Вплив соціально – трудових відносин на ринок товарів в Україні найбезпосередніший. Одна з головних складових ціни на товар – собівартість продукції. Заробітна плата, мінімальний рівень якої регламентується державою й угодами між профспілками і товаровиробниками, є складовою собівартості продукції. Нині в Україні чимало малих товаровиробників, особливо в сільському господарстві, чисельність яких неухильно зростає, а який рівень заробітної плати в них або умови праці, ніхто не знає. Невеликі тимчасові наймані бригади і фермери надають перевагу вирощуванню овочевої продукції, результат такої діяльності – висока ринкова ціна цієї продукції. На великих підприємствах ціна продукції значно нижча, але, якщо, порівнювати промислове підприємство, приміром України і Німеччини, з однаковим обладнанням і потужністю, то Німеччина має вищий прибуток і рентабельність продукції. В чому річ? По – перше, різна ціна складових частин товару, по – друге, різний рівень купівельної спроможності населення, по – третє, різні накладні витрати в собівартості продукції. В Україні накладні витрати на одиницю продукції в два – три рази більші. Це зумовлено застарілими правилами управління персоналом, а в останні роки – нехтуванням нормуванням праці. Практично нині ніхто, крім науково – дослідного центру нормативів праці Міністерства аграрної політики України, не видав рекомендацій щодо чисельності адмінперсоналу і рівня заробітної плати. Крім того, в нашій державі великі підприємства, як правило, мають велику інфраструктуру, в тому числі й соціальну, що потребує значних витрат і веде до подорожчання товару, зниження конкурентоспроможності, особливо, коли підприємство постійно працює на зовнішньому ринку.
Одна із складових собівартості продукції – енергоносії, що останнім роками постійно дорожчають. Чи подорожчання їх пов’язано з приватизацією обленерго, з хронічним неплатежами комунальних служб, населення? Але ж Україна з усього колишнього Союзу успадкувала найбільше атомних станцій. Собівартість 1 кВт – год. електроенергії, виробленої АЕС, становить лише 2 коп. Чому генеруючі компанії постійно підвищують ціну, чому до 30% втрат електроенергії під час передавання її до споживачів потрібно вкладати в ціну, невже потрібно постійно відчувати соціальну напруженість населення? Те саме можна сказати і про споживання газу, а саме: за якою ціною Україна одержує газ і споживає його. Невже через два – три роки буде вигідніше споживати електричну енергію з індивідуальних засобів електропостачання і акумуляторних батарей, а замість газових плиток використовувати керосинові, замість централізованого опалення – „ буржуйки”? Чи
