Реферат на тему:

Сучасні економічні течії: неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін.

Сучасні економічні течії

Одним з фундаментальних принципів стало положен-ня про те, що функціонування економічної системи мож-ливе лише при досягненні рівноваги між елементами, що її складають. Це положення, сформульоване класич-ною економічною школою, витримало іспит і часом, і критикою і лягло в основу економічної теорії як загаль-новизнане, а різні школи і напрями розрізнялися лише пропонованими способами досягнення рівноваги.

Класики вважали, що рівновага досягається в процесі обміну на основі витрат на виробництво товарів! послуг. Але підхід з позицій трудової теорії вартості не зміг об-ґрунтувати необхідності повернення системи в рівноваж-ний стан. Більш того, саме з позицій такого підходу Карл Маркс обґрунтував неминучість розбалансування системи, її краху і пошуків рівноваги на іншій (нетоварній) основі.

Прихильники класичного підходу, однак, не здавали-ся. В останній третині XIX ст. виникає напрям в еко-номічній теорії, що, зберігши деякі основні принципи тра-диційного класичного підходу, істотно видозмінив розу-міння способів досягнення економічної рівноваги.

Неокласичний напрям

Неокласичний напрям погоджу-вався з тим, що економічне життя суспільства цементується ринко-вими зв'язками, які встановлюються між суб'єктами, що вільно хазяйнують і орієнтуються на максимізацію своєї вигоди. Але на відміну від старих класиків основу об-мінюваності шукали не у витратах виробництва, що об'-єктивно складаються, а в суб'єктивних оцінках спожива-чами і виробниками корисності благ, що купуються і про-даються, яка знаходить вираження у ринковому попиті та ринковій пропозиції. Через їхню взаємодію і реалізується рівновага, тобто встановлюється така ціна, що задовольняє і продавця, і покупця. Цю взаємодію зруч-но виразити математично у вигляді функціональних залежностей, де ціни і кількості пропонованих і запиту-ваних благ виступають як перемінні. Неокласики до-сить широко використовували у своїх дослідженнях ма-тематичний апарат, зокрема методи диференціального числення. Намагаючись дати кількісну характеристику досліджуваних величин, вони оперують поняттям гра-ниці, що дає змогу обмежити об'єкт аналізу і надати йому чисельної визначеності (наприклад, гранична ко-рисність блага, гранична продуктивність чинників). Це дало підставу називати напрям — маржиналізмом (границя). Він дістав широкого розповсюдження, об'єдну-вав цілу пилку шкіл, що склалися в різних країнах: авст-рійську, лозапську, ксмбріджську та ін.

Сконцентрувавши увагу на аналізі мотивів поведін-ки окремих суб'єктів, що хазяйнують, які вирішують задачу оптимізації альтернативного вибору, маржи-налістські школи звели проблему економічної рівноваги на мікрорівень. Вважалося, що якщо окремими одиниця-ми, що хазяйнують, будуть знайдені у сфері їхньої діяль-ності найраціональніші комбінації, то збалансованість у масштабах усього господарства забезпечується автома-тично. У дійсності ситуація виявилася значно складні-шою. При переході намакрорівень виникали нові пробле-ми, що на мікрорівні не могли проявитися. Тому подаль-ша еволюція неокласичного напряму пов'язана зі звертанням до нових об'єктів аналізу, спробами побуду-вати модель макроекономічної рівноваги на основі тра-диційних класичних принципів: свободи підприємницт-ва, ринкового саморегулювання, примату інтересів «еко-номічної людини». У цьому напрямі працювали відомі економісти-неокласики: Людвіг Мізес, Фрідріг Хайєк, Жак Рюефф, теоретики соціального ринкового господар-ства — Людвігг Ерхард), Вальтер Ойкен, Вілбгельм Роьпке, а в 70-80-х роках лідерство закріпилося за школою монетаристів на чолі з професором Чиказького універси-тету Мільтеном Фридменом.

На відміну від неокласиків першого покоління — маржиналістів — цей напрям заведено називати неоліберальним і не тільки з метою уникнути плутанини, але й тому, що основний акцент у їхній позиції переносився на прин-цип економічної свободи, що забезпечує ринковому механізму можливість автоматично підтримувати рівнова-гу між попитом та пропозицією. Найбільш чітко і послідовно ідея рівноваги виражена в працях одного із найяскравіших представників неолібералізму, нобелівського лауреатаФрідріха фон Хайека. Вихідний пункт його концепції - вчення про спонтанний характер ринковою порядку. Ринковий порядок, на думку Хайєка, принципово відрізняється від порядку функціонування природ-них і технологічних систем, оскільки знання про нього неможливо здобути незалежно від уявлень, бажань і мо-тивів поведінки самих учасників процесу. Ці знання суто індивідуальні і суб'єктивні, а тому заздалегідь передба-чати результат і цілеспрямовано впливати на госпо-дарські процеси практично не уявляється можливим. Ринок спонтанно узагальнює розрізнену інформацію за допомогою системи цін, що відіграють роль сигналів, які спонукають до дії окремих індивідів і координують їхні дії. У такий спосіб не тільки здобуваються найефек-тивніші варіанти рішень, але й залучаються нові ресурси, враховуються потреби, що виникають знову. Жодний механізм свідомого регулювання не в змозі це зробити. У кращому випадку він пристосовує відомий обсяг ресурсів до виявлених потреб, але врахувати нові потреби і перед-бачити нові ресурси і технології для їхнього задоволення він не може, оскільки в момент складання проекту їх про-сто ще не існує.

Спонтанність ринкового порядку означає, що будь-яке втручання в цей процес створює загрозу часткового чи повного руйнування механізму ринку, а отже, і госпо-дарської системи. Найважливіша умова успішного еко-номічного розвитку — максимально можлива економіч-на свобода. Це поняття у Фрідріха Хайєка означає, на-самперед, право індивідів робити те, що вони вважають за потрібне, право кожного реалізовувати себе, дотриму-ючи поваги до особистості ближнього і несучи повну відповідальність за свої дії.

Свобода є суто індивідуальною. Вона забезпечує кож-ному незалежність, самостійність, готовність йти на ри-зик, здатність захищати свої переконання проти більшості і згоду добровільно співпрацювати з іншими індивідами. Найважливіша гарантія свободи *- система приватної власності. Будь-які форми колективізму обмежують свободу. На деякі обмеження люди йдуть добровільно, створюючи правила та інститути, що регулюють їхні взає-мини і відтинають сваволю і вседозволеність. Але в більшості випадків організації виражають групові інте-реси, що аж ніяк не збігаються з інтересами всього су-спільства і навіть йому