Вихід полягає в обмеженні влади держави над еконо-мікою. Розвиваючи ідею про обмеженість влади держави в економіці, Фрідріх Хайєк пропонує навіть позбавити державу монополії на емісію грошей і створити набір ва-лют, що конкурують, які випускаються приватними бан-ками, і з яких господарюючі суб'єкти здійснювали б свій вибір. Це запобігало б надмірній грошовій емісії, інфляції і зробило б гроші дійовим інструментом визначення ефективності.

Ідеї неолібералізму дістали відтворення й у концепції Фрейбурзької школи, що виступила з теорією соціаль-ного ринкового господарства. Найвідомішимиїї представ-никами вважаються німецькі економісти Вальтер Ойкен і Людвіг Ерхард. Як і в традиційних лібералів, їхні симпатії на боці вільного конкурентного ринкового гос-подарства, що протиставляється централізовано керо-ваному. Це, за Ойкеном, два ідеальні типи господарства, різні варіації яких являють собою усі відомі в історії гос-подарські системи. Хоч ринкове господарство і має оче-видні переваги, але зовсім автоматично функціонувати воно не може, тому що існує тенденція до концентрації, що породжує монополію і придушує конкуренцію, яка виступає найважливішим інструментом ринку. Крім того, вільний ринок породжує небажані соціальні пере-коси: нерівність у доходах, незабезпеченість окремих соціальних груп, різкі коливання в зайнятості. Все це робить необхідним втручання держави, яка покликана, по-перше, обмежувати владу монополій, по-друге, забез-печувати соціальну компенсацію незаможним через пе-рерозподіл доходів за допомогою податків, бюджетного фінансування соціальних програм і навіть деякого регу-лювання окремих видів цін. Проте все ж таки роль дер-жави в економіці бачилася їм досить скромною. Вона має бути подібною до ролі судді на футбольному полі — сте-жити за дотриманням правил, але в гру не втручатися. Неможливість розв'язати проблему загальної економіч-ної рівноваги на мікрорівні і нездатність неокласиків пояснити значні відхилення від нього і породили новий напрям — кейнсіанство.

Кейнсіанство

Кейнсіанство поставило під сумнів не тільки метод аналізу, але й самі принципи класичного підходу. Біля джерел напряму сто-яв англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, який ви-сунув положення про те, що економічна система ринко-вого типу споконвічне є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цей стан. Вона в прин-ципі неврівноважена, оскільки через низку об'єктивних причин сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей. Результат — хроніч-не недовикористання ресурсів і кризи. Усе це виявляєть-ся лише в процесі переходу на інший, макроекономічний рівень аналізу, де досліджуються агреговані показники сукупного попиту, сукупної пропозиції, національного доходу, заощаджень та інвестицій.

У центрі уваги Джона Кейнса — проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, оскільки попит усупереч твердженням прихильників законівСея не випливає автоматично за пропозицією, а визначаєть-ся величиною національного доходу, що розпадається па споживання і заощадження. Споживана частина, яка і визначає ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через властиву людям психоло-гічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній дохід. Звідси — постійна проблема недостатності попи-ту. Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалося спо-нукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощад-жень знову інвестувати у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити це складно, по-перше, через зниження граничної ефектив-ності (прибутковості) капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими; по-дру-ге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здо-бутки в грошовій формі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями. Пере-вага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе це перешкод-жало автоматичному, як вважали неокласики, перетво-ренню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефек-тивності попиту гострою.

Розв'язання проблеми ефективності попиту бачило-ся в активному регулюванні державою економічного жит-тя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвес-тиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвав-лення економічної діяльності і подолання дефіциту сукуп-ного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного муль-типлікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного доходу. Множник (мультипліка-тор) є величина, обернена до частини доходу, що збері-гається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощад-жень є різниця між одиницею і граничною схіїльністю до споживання (МРС), то формулу мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:

Y = I * 1:(1- MPC)/

де Y- приріст національного доходу; I — приріст інвестицій; 1 : (1 — МРС) — коефіцієнт мультиплікації.

Головним об'єктом державного стимулювання попи-ту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує вплива-ти на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спря-мована на зниження відсоткової ставки і протидію пе-ревазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дис-контною ставкою, нормою обов'язкових резервів і ску-повуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестицій-них витрат і збільшення національного доходу. Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішаль-не значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.

Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюд-жетне фінансування інвестиційних проектів з метою сти-мулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи по-даткові ставки і податкові пільги, держава може впли-вати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд спо-живання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можли-вого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на