Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала еко-номіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростан-ня, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економіч-ної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення ста-більних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.

Неокейнсіанство

Моделі стійкого економічного росту, теорії рівноваги розроблялися представниками неокейнсіанського напряму Роєм Харродом, Євсеєм Домаром, Робертом Солоу. Вони грунтувалися на тій самій методологічній передумові, що й модель Кейн-са: рівновага досягається при рівності заощаджень та інвес-тицій. Але якщо розглядати проблему з позиції довгостроковості, то рівність досягається лише як середнє з багатьох відхилень у ту чи іншу сторону. Інвестиції можуть бути меншими від заощаджень, і тоді сукупний попит не може поглинути вироблений дохід, або більшими від зао-щаджень, коли наміри інвестувати переважають наявні заощадження, і тоді економіка реагує на надмірний попит інфляційним зростанням цін. При досягненні оптимального темпу зростання інвестиції, що передбачаються, по-рівнюються з фактичними заощадженнями.

Рівновага не досягається автоматично. Необхідна сис-тема регулюючих заходів, спрямованих на згладжування циклічних коливань і утримання системи в положенні, близькому до рівноважного. Ці заходи включають так звані вбудовані стабілізатори і компенсуючі ходи урядової економічної, політики: маніпулювання податковими ставками, ставкою відсотка, нормою обо-в'язкових резервів. Оскільки йдеться про довгостроко-ву перспективу, необхідно не спорадичне, а постійне .втручання держави.

Монетаризм

Кейнсіанськая концепція, що па-нувала в економічній науці упро-довж понад чотирьох десятиліть (30-70 роки XX ст.), на початку 80-х років зіткнулася з глибокою кризою. При-чиною її стали недоліки самої доктрини — ігнорування грошового чинника, надмірне вторгнення в природу еко-номічного циклу, що порушує механізм саморегуляції, і економічна ситуація, яка змінилася, що не дістало пояс-нення в межах доктрини Джона Кейнса, наприклад од-ночасне зростання інфляції і безробіття (стагфляція).

Криза кейнсіанства спричинила відродження неолібе-рального напряму і появу нових його різновидів. Одним із найактивніших варіантів став монетаризм — концеп-ція, яку розроблюють економісти Чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідменом. Відштовхуючись від загаль-ної для всіх неокласиків ідеї про те, що ринкове госпо-дарство є в принципі стійким і має великі потенційні можливості ефективного саморегулювання, монетаристи головне джерело нестабільності і диспропорцій вбача-ли в порушенні законів грошового обігу, спричиненому активним втручанням держави в економічне життя. Таке втручання, що рекомендується кейнсіанською політикою швидкого реагування на циклічні коливання, па думку монетаристів, є безрезультатним і навіть шкідливим че-рез наявність значних часових лагів, тобто проміжків часу від ухвалення рішення до реальних результатів його дії. Тому заходи, вжиті для стримування економічного зрос-тання в період підйому, можуть почати діяти вже у фазі спаду, ще більше поглиблюючи рецесію.

Крім того, винятково важливу роль у зміні реального доходу, зайнятості і загального рівня цін відіграє кількість грошей, що знаходяться в обігу. Хаотичні коливання гро-шової маси, викликані політикою стимулювання попиту і регулювання доходів, впливають на економіку, яка дуже болісно реагує на відхилення від рівноважного рівня цін і кількості грошей в обігу. Наслідком стають або висока інфляція, або криза надвиробництва. Тому головним чин-ником впливу на економіку стає обсяг грошової пропо-зиції. Наявність стійкої функції попиту на гроші активі-зує стихійний механізм підстроювання цін, що ліквідує диспропорції і приводить господарство у стан нової рівно-ваги. Завдання в тому, щоб підтримувати постійні темпи приросту грошової маси, виведені з довгострокових тен-денцій («грошове правило» Фрідмена) і тим самим спри-яти пом'якшенню циклічних коливань і контролювати інфляцію. Державному регулюванню підлягає лише об-сяг грошової маси, та й то в межах сформованої довго-строкової тенденції. Решта автоматично підбудовується під даний параметр, забезпечуючи стабільність економіки.

Монетаристські ідеї щодо здатності економічної сис-теми до саморегулювання набули розвитку в рамках де-кількох/напрямів; що об'єднуються загальною назвою нової класичної макроекондміки, оскільки традиційні прин-ципи класичної школи вони застосовували до аналізу макроекономічних процесів, з'ясовуючи умови динаміч-ної рівноваги системи.

Один з напрямів — теорія раціональних очікувань — виходить з того, що в макроекономічному аналізі особ-лива роль належить суб'єктивним чеканням і прогнозам учасників господарського процесу. Чекання формують-ся на підставі досить повної інформації й уміння її аналі-зувати з метою виробити найбільш раціональні рішен-ня. Господарюючі суб'єкти у змозі раціонально оцінити і враховувати у своїй діяльності будь-які заходи державної економічної політики і відповідно реагувати на них своїми рішеннями, які найчастіше суперечать цілям по-літики. Тому активне державне регулювання економіки втрачає зміст і може забезпечити успіх лише випадково і за наявності елемента раптовості.

Інший напрям — теорія пропозиції — також відкидає необхідність активного державного втручання в еконо-мічне життя, зокрема політику стимулювання попиту, і переносить акцент на проблеми пропозиції ресурсів та їхнього ефективного використання. Для цього необхідно забезпечити максимальну свободу дії силам ринкового механізму, звільнивши його від перешкод, що створюють-ся державною економічною політикою, зокрема, від над-мірного податкового тягаря, і всіляко заохочуючи при-ватну ініціативу.

Інституціоналізм

Нарешті, вже в 30-х роках XX ст. сформувався ще один напрям еко-номічної теорії, що спробував