Гімнастичні системи цілепокладали на гармонійний розвиток кожного учня, збереження і укріплення його здоров'я. Однак кожна система мала свої характерні ознаки в теорії та практиці реалізації. Так, ще на початку ХІХ століття шведський педагог П'єр Генріх Лінг обгрунтував теорію фізичного виховання і розвитку, яка згодом набула назви „Шведська гімнастика”. Вона була поширеною в навчальних закладах багатьох країн з другої половини ХІХ – початку ХХ століття, в т. ч. й на теренах Австро-Угорської імперії [50, 110].

Вітчизняні педагоги, порівнюючи шведську і немецьку гімнастичні системи, вважали першу кращою з огляду на те, що вона грунтувалась на наукових даних анатомії й фізіології і уможливлювала всебічний розвиток м'язів. І якщо німецька гімнастична система перетворювалась на акробатичну гімнастику, шведська гімнастика розвивалась за іншим напрямом. Їй притаманні риси лікувальної й військової гімнастичних систем. Військово спрямованою була і педагогічна гімнастика, яку викладали у всіх шведських навчальних закладах: „Шкільна гімнастика, за виключенням маневрування зі зброєю, безумовно у всьому тотожна з гімнастикою військовою. В піхотних полках і у флоті рекрути роблять абсолютно ті ж вправи, як і діти в Lafin-Scol, що відповідають нашим гімназіям, і Folk- Scol, що відповідають нашим народним училищам. Це все ті ж маршировки, вправи рук, масові вправи, в яких точне пасивне підкорення – правило, а дисципліна – головна мета. І разом з тим лікувальне спрямування цієї системи вбачається у всьому” [50, 110].

Мета шведської гімнастики полягала в фізичному розвитку організму з раннього віку, а також усунення різноманітних тілесних недоліків, зумовлених відсутністю фізичних вправ чи їх неправильним застосуванням у професійний діяльності. Важливим теоретичним аспектом дослідження шведськаої гімнастики виступала обсервація процесів органів дихання та кровообігу. Відтак, домінуючими в шведській гімнастичній системі були вправи і рухи на посилення і зміцнення їх функцій.

Підготовку фахівців з фізичної культури у Швеції забезпечував Стокгольмський Центральний інститут. Його студентами могли бути лише ті, хто мав середню освіту, що зумовлювалось сутністю шведської гімнастики – її науковою основою. Метою навчання в інституті було не тільки навчання методики певної гімнастичної системи, скільки навчання наукових способів різноманітних рухів, обгрунтування їх фізіологічного значення і вироблення вміння застосовувати у фізичних вправах з хворою чи здоровою людиною. Важливими предметами були педагогіка, анатомія і фізіологія.

Окремі вітчизняні педагоги висловлювалися про недоліки шведської гімнастики, оскільки вона обмежувала заняття на свіжому повітрі: „Ця гімнастика, як і будь-яка інша, робиться і повинна по необхідності робитися в замкнутих приміщеннях, в особливих залах, або навіть безпосередньо в класних кімнатах (в нижніх школах). І якщо у Швеції про неї не можна говорити як про непотрібну, то тільки тому, що на це існують цілком особливі умови шведського життя” [50, 113].

У досліджуваний період високого рівня набів у Швеції зимовий спорт. Досвід його організації був предметом зацікавлень вітчизняних педагогів, які відзначали, що зимові подорожі молоді на ковзанах за десятки кілометрів повсякденним явищем. Катання на ковзанах, санках, лижах було звичайною розвагою шведів без їх вікової та статевої різниці. Зимовий спорт так синтезувався із народними звичаями, що в Стокгольмі жодна покоївка не погодиться працювати на місці, якщо господарі не побажають давати їй щотиждня кілька годин вільного часу для катання на ковзанах. Для дитини невміння з п'яти років кататися на ковзанах вважалося серйозним недоліком виховання [50, 114].

Держава всіляко сприяла розвитку фізичної культури в країні та популяризації спорту: взимку скрізь влаштовувались катки для дітей у найкращих місцях, де тисячі дітей щоденно каталися на ковзанах, лижах та санках. У школі для уроків гімнастики відводилося від трьох до п'яти годин на тиждень.

Окрім шведської гімнастики засобом фізичного виховання рекоменували гру. Відомий стокгольмський професор фізіології Аксель Кей, в аналізі гри та гімнастики у фізичному вихованні дітей та підлітків, стверджував: „Відносно необхідної потреби дітей у русі (тим більшої, чим молодша дитина) і відносно надзвичайно важливого значення цього руху, у нас ще до останнього часу заспокоювалися, мабуть, на тому, що ця потреба в останній степені забезпечується встановленою в школах гімнастикою. Та ніщо так не помилково, як ця думка. Гімнастика має у школах своє дуже велике дієтичне значення, але однієї її цілком недостатньо, як у цьому можна переконати кожного найпростіше спостереження над притаманною дітям рухливістю, коли вони представлені самі собі” [ 199].

Прихильники гри, як єдино правильного і єдино можливого засобу фізичного виховання дітей та підлітків, звинувачували шведську гімнастику в спрямуванні розвитку певної групи м'язів і втоми нервової системи під час занять нею. Вони вважали її доцільною лише для занять дорослих і цілком непридатною для дітей: „Ми ніскільки не відкидаємо користь штучних вправ, чи буде це швецька або навіть турнерська гімнастика, але тільки не для дітей. Гімнастика, яка б „наукова” вона б не була, може бути корисною лише тоді, коли розвиток організму уже закінчився, і коли може початися турбота про удосконалення власне м'язів” [50, 112].

Природні засоби вважалися найкращими для фізичного виховання дітей та підлітків. Педагоги вказували, що нема такої гімнастики, - скільки б часу їй не присвячувалося, - яка б вартувала для дитини години простої ходьби на чистому повітрі [50, 123].

Подібно до Швеції досить високого рівня у