Особливо хочемо наголосити на поглядах педагога про дотримання гігієни в звичайних школах. Він вважав, що без забезпечення чистоти й порядку ефективне навчання дітей неможливе. Для доказовості своїх поглядів А.Волошин запропонував „Лісову школу”, в якій повинні вчитися хворі діти. У його поглядах до вирішення більшості проблем вбачаємо вплив поглядів німецької теорії й практики фізичного виховання, що набувала з ініціативи сподвижників поширення в тодішніх українських умовах. А.Волошин досить позитивно його описує в своїх наукових працях задля якомога ширшого використання в українській освітній системі. Особливо високо педагог поціновує засоби виховання дітей в таких школах, оскільки найважливішими з-поміж них була „...любов, ибо знано є, что хвора дитина дуже чутлива, свобода й легша робота” [28, 44].

До числа найважливіших форм організації фізичного виховання А.Волошин відносив ігри, гімнастику, фізичну працю. Навантаження на дітей регулювали медичні працівники, які систематично оглядали дітей і дбали про їхнє оздоровлення. Педагог неодноразово наголошував, що такі школи набули поширення у Франції („Школи вільного повітря”), в Англії та в Італії („Огородні школи”), в Америці та в інших країнах [28, 45].

За глибоким переконанням А.Волошина, всі виховні інституції, в т.ч. держава, повинні, насамперед, дбати про здоров'я дітей та молоді. З метою популяризації навичок здорового способу життя педагог формулював методичні рекомендації для вчителів і батьків, наголошував на найефективніших методах і найдоцільніших формах організації фізкультурної роботи.

Фізичну культуру А.Волошин розглядав у неподільній єдності із іншими чинниками формування загальної культури особистості. Передусім, він був відвертим прихильником її національного змісту. Отож цінність фізичного виховання полягала на його думку не лише в зміцненні здоров'я й попередженні захворювань, а й у зміцненні духу кожної дитини чи ж дорослої дитини. Відтак у навчальних програмах фізичне виховання повинно посісти чільне місце, як обов'язкова структура. Задля цього педагог аналізував освітні системи різних країн і наводив переконливі аргументи на користь фізичного виховання.

Особливо поширеними в тодішніх школах Європи й Америки були гімнастичні системи. Їхня методика з чітко вираженим національним колоритом привертала увагу широкої педагогічної громадськості. Знаними були шведська, німецька, англійська, сокальська гімнастичні системи, які, на думку А.Волошина, можуть ефективно використовуватися в український школі.

У праці „Педагогічна антропологія” актуалізовано найпоширеніші методи фізичного виховання, особливо методика навчання руханки. Цінним й в сучасній школі є практичні поради щодо вивчення фізичних вправ у школі, а також низка теоретичних обгрунтувань їхньої корисності та доцільності використання в різних сферах життєдіяльності: в господарській, військовій, ремісничій, дозвіллєвій та ін. За необхідне педагог вважав поєднувати вивчення вправ, заняття гімнастикою і оволодіння гігієнічними навичками [29, 202].

До фундаторів теорії й практики фізичного виховання на Буковині правомірно віднести Омеляна Поповича. За словами І. Карбулицького, саме „він допровадив буковинську народну школу до небувалої висоти, якою не може похвалитися ніяка проча руська країна”, отож можемо назвати його „сміло батьком руського народного шкільництва на Буковині” [ , 120]. Практична діяльність педагога на різних посадах (учитель, крайовий інспектор, перший директор іспитової комісії для народних і виділових шкіл, редактор різних українських видавництв) защораз наштовхувала його на проблеми фізичного виховання в закладах освіти на Буковині, що діяли на той час.

У шкільних підручниках і статтях на педагогічні теми Омелян Попович активно обстоює принципи і правила здорового способу життя буковинців, не залежно від їхнього віку, сам активно дотримується навичок гармонійного співіснування з довкіллям будучи семінаристом учительської семінарії та членом таємного студентського товариства „Согласіє”. Особливо актуалізував питання фізичного виховання й фізичної культури у художніх творах з освітніх проблем „Злий приклад”, „Істина мати”, казках „Мужик і смерть”, „Медвідь”, книгах для молоді „Хлопці-садівники”, „Із життя цісаря Франца”, „Чума горілчана” та ін.

Основні ідеї щодо покращення освітньої практики педагог оприлюднив у творах, які є сьогодні його науково-методичною спадщиною з питань педагогіки і методики організації навчально-виховного в школі: „Що може школа”, „Із школи для школи”, „Дещо про виховання” та ін. Проблеми буковинського шкільництва й виховання дітей в сім'ї педагог розв'язував з опертям на загальнолюдські цінності, знання й повагу до національної культури, рідного народу. Здебільшого в його працях знаходимо аналіз умов і принципів забезпечення успішного навчання в школі.

На розвиток теорії й практики фізичного виховання в другій половині ХІХ століття помітно вплинула діяльність відомого українського педагога – Олександра Духновича. Його ставлення до родини і сім 'ї, як до найважливіших виховних інститутів, що зумовлюють подальший процес ставлення особистості сприяло актуалізації означеного чинника серед інших чинників виховання. Так, основою фізичного статусу кожної людини педагог називав її спадковість і зазаначав, що здоров'я залежить від народженого потенціалу та від виховання

[58, 198]. У спадщині О. Духновича знаходимо обгрунтування принципу природовідповідності. Педагог образно порівнює дитину з диким деревом, з несмачними плодами. Вони стають корисними для людей лише тоді, коли прищепити на ньому „благородну віточку” [58, 199].

Відповідність за народження здорової дитини, О. Духнович покладав на батьків. Відтак він вказував, що турботу про фізичне здоров'я слід починати задовго до народження дитини. Педагог писав: „Плод здоровий будет, осли родителі чада наміренієм добрим плодять, то єсть, от законного брака, ибо слава чоловіку от честі отця єго зависит...” [58, 200]. У своїх працях він багатократно наголошував, що для народження здорових дітей, батьки повинні вести здоровий спосіб життя, бути добрими і розумними, оскільки „Із гнізда совйого нікогда