В 1839 році проведено грошову реформу, за якою срібний карбованець знову оголошувався основною грошовою одиницею. Було встановлено, що 350 крб. паперових грошей дорівнюють 100 крб. сріблом, а це значило девальвацію асигнацій. До 1843 р. вони були вилучені із обороту і замінені кредитними білетами, що вільно обмінювались на срібло. Але в ході Кримської війни і після поразки в ній уряд неодноразово вдавався до грошової емісії. В результаті такої політики курс кредитного карбованця поступово знижувався в порівнянні з курсом срібного карбованця, тому вільний обмін було заборонено. Країні фактично загрожував фінансовий розпад.

Державні фінанси першої половини XIX ст. постійно знаходились у великій скруті. Дефіцит державного бюджету зростав із року в рік, оскільки основним джерелом державних надходжень залишались податки, в основному із селянства. В той же час дворянство і духовенство майже не сплачували ніяких податей, купецтво ж сплачувало лише невеликі збори. Але ці надходження не могли покрити потреби держави.

Кредитно-банківська система Росії не змінилась з часів Катерини II і продовжувала залишатись в руках держави. В країні практично не було комерційних кредитних закладів. Основна частина банківських субсидій направлялась на пільгове кредитування дворянських господарств, і ці субсидії дуже повільно повертались в банки. Великих обсягів набули внутрішні позики держави у банків для покриття бюджетного дефіциту, а для кредитування торгівлі і промисловості виділялись незначні суми.

Специфічною особливістю Росії, а значить і України, на відміну від Західної Європи було те, що первісне накопичення капіталу відбувалось в умовах посилення феодально-кріпосницьких відносин. Важливим джерелом накопичення виступала феодальна рента, яку землевласники отримували в натуральній і грошовій формі. Але в основному процес накопичення завершився уже після відміни кріпосного права, оскільки дворянство отримало величезні викупні суми, які частково були направлені у виробничу сферу.

Купецький капітал в значній мірі створювався за рахунок надзвичайно вигідних казенних підрядів і відкупів, особливо на винокуріння. В середині століття до 40% всіх надходжень до бюджету складав так званий "питійний прибуток" — від торгівлі вином.

Процес розкладу феодально-кріпосницької системи, розвиток в її надрах капіталістичного устрою зумовили певні зміни в класовій структурі. Основні класи феодального суспільства - дворяни та селянство — зазнають руйнування. Серед дворян, селян, міщанського та купецького станів з'являється соціальний тип, який, займаючись підприємницькою діяльністю, прибирає до своїх рук основні засоби виробництва. Із цього середовища формується клас буржуазії. Поряд з процесом народження буржуазії складається клас найманих робітників, джерелом формування яких стають розорене селянство, міські ремісники тощо.

Перетворення певної частини феодальних станів у класи буржуазії та найманих робітників було довготривалим і складним. Принципово новим чинником суспільного розвитку стало вкладання капіталів у сферу промислового виробництва і використання його для подальшого розширення підприємницької діяльності. В розвитку соціальної структури суспільства наставав період капіталістичного класоутворення, який завершився з остаточною індустріалізацією країни в кінці XIX ст.

У 30-50-х роках зростала кількість поміщиків, які засновували у своїх маєтках промислові підприємства, вели товарне сільське господарство, тобто вдавалися до різних видів підприємництва, що давало їм можливість одержувати значні прибутки. Група таких поміщиків на першу половину XIX ст. була ще незначною і зосереджувала свою діяльність переважно у цукроварінні та ґуральництві.

Серед власників механічних і машинобудівних заводів було чимало вихідців із класу поміщиків - Потьомкін на Полтавщині, Бобринський у Славуті, Кандиба на Чернігівщині тощо. Вдаючись до підприємництва, частина дворянства все більше набувала буржуазних рис, хоч її соціальні зв'язки із застарілими структурами суспільства залишалися ще досить міцними.

Активніше формувався торговий прошарок буржуазії. Чисельність купців протягом 1816-1859 рр. збільшилась з 18,2 тис. до 104 тис. чоловік. Зростали суми зосереджених в їх руках капіталів. Ці гроші купці починали вкладати у промисловість, яка вабила їх чималими прибутками. Таким шляхом відбувалося формування торгово-промислового прошарку буржуазії.

Політичне місце у промисловому розвитку України посідали російські купецькі капітали; з'являються в цей час і перші капіталісти - іноземці.

Чимало підприємців капіталістичного типу виходило із демократичного середовища, зокрема селянства. Майнове розшарування, яке спостерігалося у XVIII ст., в період дальшого розвитку товарно-грошових відносин поглиблюється, набуваючи класової диференціації. Серед селянства виділяються: заможна верхівка - сільська і торгово-промислова буржуазія; середня група, яка була досить чисельною; малоземельні та безземельні виробники, які складали армію найманої робочої сили.

Так складалася українська буржуазія, що формувалася з середовища купецтва, капіталізованих поміщиків, міщан, заможних селян. Вона ставала все активнішою суспільною силою.

На початку XIX ст. в містах України з'являється нова суспільна група. Вона стояла поза міськими станами. Офіційні акти називали людей цієї групи "робочие люди" та зазначали їх соціальні ознаки: 1) відсутність власного дому; 2) відсутність постійного місця проживання; 3) джерело існування - праця по найму. Це паупери, вільнонаймані робітники. У 1828 р. вони складали 25% загальної кількості робітників, а у 1861 р. - 75%.

У першій половині XIX ст. цей прошарок багато в чому поповнюється за рахунок державних селян. За законом 1834 р. в наймані робітники зараховувалися ті державні селяни, які при переході з селянського стану не отримали згоди міського товариства на приєднання до міщанства міста чи не змогли представити поручительства шести благонадійних хазяїв і сплатити подушний податок раз в рік. Таким чином вони опинялися серед мешканців міста, але поза їхніми становими групами та організаціями.

Кадри вільнонайманих