Наприкінці XIX - на початку XX ст. сталися зміни у валютних відносинах між країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалася за золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізму). Ця система виникла в Англії наприкінці XVIII ст. У 1871 р. вона запровадила золоту валюту, в 1877 р. - Голландія, 1879 р. - США, 1892 р. - Австрія, 1897 р. - Японія, 1898 р. - Росія. Крім золотих монет, в обігу були білонна (розмінна) монета, що виготовлялась із срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усієї маси грошей, що знаходилась в обігу індустріальних країн у 1885-1913 рр., 70-80% становили золоті й срібні монети.

В 1910 р. відбувається чергове загострення міжнародних відносин. Протиріччя були пов'язані з геополітичними інтересами промислове розвинутих країн в Ірані, Афганістані, на Далекому Сході, а головне - на Балканах, де зосередили свою увагу Німеччина, Англія, Франція, Австро-Угорщина, Росія.

Перша світова війна розпочалась 19 липня (1 серпня) 1914 року між двома ворогуючими блоками країн - Антантою (Англія, Франція, Росія) та Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). У війну було втягнуто 34 держави з населенням понад 1 млрд. чоловік.

Основний театр воєнних дій розгорнувся на європейському континенті, де були зосереджені центри фінансового життя, промислового виробництва. Війна набула затяжного характеру і потребувала величезних матеріальних і фінансових затрат. Виникла потреба поставити економіку на воєнні рейки. За таких умов країни, що воювали, намагалися за будь-яку ціну підірвати господарство противника. Одним із таких засобів була економічна блокада. Оскільки на початку XX ст. сформувалася світова система господарства, то залежність економіки країни від імпорту сировини, палива, продуктів харчування була дуже велика. Тому воюючі країни великого значення надавали контролю над світовими шляхами сполучення. Найбільш вразливою щодо цього була Німеччина. В 1913 р. вона ввозила на 10,7 млрд. марок сировини і продуктів харчування. Антанта, прагнучи послабити воєнно-економічний потенціал Німеччини, оголосила їй економічну і морську блокаду. Такі дії негативно вплинули на господарство Німеччини.

З початком війни в Німеччині був утворений Воєнно-промисловий комітет, до складу якого увійшли військові, великі підприємці, фінансисти. Він узяв на себе функції обліку втрат сировини, організацію виробництва сурогатів і централізацію розподілу воєнних замовлень. Для прискорення мілітаризації господарства уряд Німеччини прийняв "програму Гінденбурга", яка передбачала нарощення воєнної продукції. Переорієнтувавши металургійні, машинобудівні, хімічні та інші підприємства на виробництво зброї та військового спорядження, Німеччина збільшила випуск гармат з 4 тис. у 1915 р. до 22 тис. у 1918 р., снарядів з 1 млн. на місяць у 1914 р. до 11 млн. у 1918 р., кулеметів з 200 на місяць у 1914 р. до 1400 у 1917 р. Мілітаризація господарства набирала критичних меж. Виробництво зброї та воєнного спорядження на кінець війни складало 75% усієї продукції Німеччини. Скорочувалося виробництво товарів масового споживання, чавуну, сталі, кам'яного вугілля. Щоб забезпечити промисловість сировиною, уряд починає широко залучати нейтральні країни як посередників у постачанні сировини.

Негативно вплинули на стан господарства Німеччини поголовні мобілізації. Гостра потреба в кваліфікованих робітниках відчувалась упродовж усієї війни. Значних втрат зазнає сільське господарство. В 1916 р. було зібрано пшениці 66%, жита - 68%, картоплі - 45% у порівнянні з 1913 роком. Для селянських господарств була введена система продрозкладки: обов'язкове постачання державі всього врожаю, за винятком суворо обмеженої норми для особистого споживання. Скорочення власного виробництва сільськогосподарської продукції та обмеження імпорту продуктів харчування позначилися на продуктивності робітників у промисловості. У грудні 1917 р. була запроваджена загальна мілітаризація праці - було прийнято "Закон про трудову повинність" для чоловіків віком від 16 до 60 років.

Великі зміни під час війни відбулися в господарстві Великобританії. Незважаючи на великий потенціал, ця країна теж була не готова до ведення затяжної війни, тому також була змушена перебудувати економіку для потреб війни. Швидко зростала воєнна промисловість, хоч загальний обсяг виробництва зменшився. "Підводна" блокада, скорочення виробництва призвели до втрати традиційних ринків товарів та капіталів. Цим зразу ж скористалися США і Японія. Вони зайняли місце англійців у Канаді, Аргентині, Китаї, проникли в англійські колонії. Скорочення імпорту продуктів харчування стимулювало розвиток сільського господарства. Англійський уряд вжив ряд заходів щодо збільшення посівних площ.

Значних збитків у ході війни зазнало господарство Франції. її промисловість була розміщена у східних районах, які окупувала Німеччина. Ці райони напередодні війни виробляли 75% кам'яного вугілля і коксу, 81% - чавуну, 63% - сталі, 60% продукції машинобудування. Втрата важливих промислових районів активізувала роботу підприємств у центральних і південних районах Франції. Завдяки цьому деякі галузі перевершили довоєнний рівень виробництва (хімічна, гумова, електротехнічна, авіаційна і автомобільна). Але загальний обсяг промислового виробництва на кінець війни зменшився майже наполовину. Дуже скоротилося виробництво в легкій, харчовій і будівельній промисловості. Зростало виробництво зброї та спорядження. Мобілізація населення відчутно вдарила по сільському господарству Франції. На третину скоротилися посівні площі зернових культур, зменшилося поголів'я худоби, коней.

У найбільш вигідному становищі опинилися Сполучені Штати Америки. Спочатку вони дотримувалися нейтралітету й уміло користувалися його перевагами для швидкого економічного зростання. США стали основним постачальником озброєння, продуктів харчування для воюючих країн. Уже на початку 1915 р. їм вдалося встановити контроль над ринками збуту, джерелами сировини і сферами капіталовкладень інших держав. Виконання