Одночасно з грошовою була проведена податкова реформа. Уже в кінці 1922 року основним джерелом надходжень до дер­жавного бюджету стали нарахування з прибутку підприємств, а не податки з населення.

Поступово відроджувалась кредитна система, розпочалось кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. Поки не відбулась стабілізація карбованця, Держбанк видавав субсидії під досить високі відсотки: від 8 до 12% в місяць, але поступово відсоток знижувався. Починають виникати спеціа­лізовані банки: Торгово-промисловий банк для фінансування промисловості, Електробанк для кредитування електрифікації і т. ін. Ці банки здійснювали короткострокове і довгострокове кредитування, розподіляли субсидії і т. д.

В результаті проведених заходів з 1921 по 1926 роки об'єм промислового виробництва зріс більше ніж в три рази і прак­тично наблизився до рівня 1913 р. Виробництво сільськогос­подарської продукції зросло за п'ять років в два рази і на 18% перевищило рівень 1913 року. Середньорічні темпи приросту національного прибутку в цілому за 1921-1928 роки складали 18%. До 1928 р. національний прибуток на душу населення зріс на 10% у порівнянні з 1913 роком.

Слід підкреслити, що, незважаючи на бурхливий розвиток ринкових відносин, в роки НЕПу зберігалось жорстке дер­жавне регулювання економічних процесів. З одного боку, до­пускалось функціонування різноманітних ринкових елементів (госпрозрахунок, вільна торгівля, кредитно-грошові відноси­ни), з іншого - в руках держави зберігались провідні позиції в галузях великої і середньої промисловості, на транспорті, в банківській системі, зовнішній торгівлі. При цьому вважалось, що соціалістичний (усуспільнений) сектор пови­нен поступово витіснити інші форми власності із господарсь­кого життя країни.

Головним пріоритетом в економічному житті країни того періоду вважалося відродження та інтенсивний розвиток ве­ликої промисловості, яка розглядалась як основа Радянської влади, як джерело посилення її обороноздатності. Але для роз­витку промисловості потрібні були величезні кошти, які мож­на було отримати із сільського господарства через податки і свідоме встановлення особливої цінової політики. За таких обставин центральна влада намагалася регулювати основні пропорції економічного розвитку, але на практиці це привело до глибоких диспропорцій, так званих "ножиць цін". Якщо з 1913 по 1922 рік ціни на промислові товари у порівнянні з цінами на продукцію сільського господарства виросли в 1,2 рази, то наприкінці 1923 р. різниця цін досягла уже 300%. Восени 1922 року в країні відбулась так звана "криза збуту", коли було зібрано добрий врожай, але селяни не спішили зда­вати хліб за низькими цінами, оскільки це не компенсувало витрат на виробництво, не давало можливості придбати не­обхідні промислові товари. Село стало затримувати хліб, в де­яких регіонах відбулись масові селянські виступи.

Держава знову стояла перед необхідністю поступок сільсько­господарському виробнику. В 1924-1925 господарському році відбулись деякі зміни в ціновій політиці, була дозволена орен­да землі і використання найманої праці. Відбувся перехід до грошового оподаткування селянства, що надало селянам більшої свободи для розвитку своїх господарств.

І все-таки ситуація в селі залишалась напруженою. Справа в тому, що уряд здійснював чітку соціальне орієнтовану політи­ку в аграрному секторі, підтримуючи економічно безпорадні бідняцько-середняцькі господарства, створивши так званий "культ бідності". Зокрема, біднякам надавались пільгові креди­ти, відмінялись або понижувались податки, їх постачали насінням, робочими тваринами, сільськогосподарським інвентарем. Але, як правило, все це мало допомагало таким господарям.

В той же час уряд всіляко стримував розвиток господарств заможних селян-куркулів. По відношенню до цих господарств постійно проводились зрівняльні переділи землі, вилучення земельних надлишків. Оренда землі, на яку заможні селяни покладали певні надії, була пов'язана з великими обмеженнями. Фактично заборонялось утворення хутірських господарств.

Наслідком проголошеної політики "обмеження куркульства" стало зниження в другій половині 20-х років товар­ності селянських господарств, їх ринкової орієнтації. В 1926-1927 господарському році селянські господарства споживали до 85% своєї продукції, що фактично означало повернення до натурального господарства. Поступово знижувались об'єми зерна, що постачалось в державні фонди.

Господарство України в умовах формування і зміцнення командно-адміністративної системи

Наприкінці 20-х років у Радянському Союзі завершилася боротьба партійних угруповань, перемогу отримали прихиль­ники командно-адміністративних методів управління господар­ством. Поступово держава почала відроджувати надзвичайні заходи часів "воєнного комунізму". З цією метою наприкінці 1927 р. розпочалась конфіскація хлібних "надлишків", неза­конні обшуки селянських господарств. Восени 1928 р. повсюдно розпочалось застосування надзвичайних заходів до куркулів, а місцями і до середняків. В село з міста було направлено тисячі членів партії для примусового вилучення хліба.

Ціленалравлений наступ на НЕП здійснювався в усіх напрямках. В 1927 році для промислових підприємств було встановле­но державний виробничий план. Наприкінці 1929 року трести втратили господарську самостійність і поступово перетворилися в опосередкований елемент системи управління. В роки першої п'ятирічки вони взагалі припинили своє існування.

На початку 1930-х років відбувається майже повне витіс­нення приватного капіталу із різних секторів економіки. В цей же період були практично анульовані всі іноземні концесії.

В 1930 р. відбулась податкова реформа. Замість 63 різноманітних податків і платежів в бюджет, які регулювали виробничу діяльність підприємств, було введено два основних види: податок