на промислові товари і надмірно низькими — на сільськогосподарські, що вкрай підривало економіку сільських господарств. Безперервно зростала їх заборгованість. Тисячі розорених селян, роками не маючи постійного заробітку, залишали рідний край і емігрували за кордон. За даними офіційної польської статистики з чотирьох воєводств Західної України в 1925-1939 роках емігрувало понад 373 тис. чоловік, переважно працездатного сільського населення.
Певну роль у господарстві західноукраїнських земель відіграла кооперація, яка зародилась у другій половині XIX ст. як один із засобів боротьби за національне визволення. У міжвоєнний час кооперативи об'єднували переважно сільських споживачів і торговельні організації, регулювали ціни на сільськогосподарські продукти та готові вироби.
Занепокоєні зростанням кооперативного руху, польські урядовці систематично перешкоджали його дальшому розвитку. Вони звинувачували українців у нібито неправильному складанні зведень, порушенні правил будівництва або гігієни тощо. Та попри всі труднощі кооперативний рух прискорював суспільну мобілізацію і національну інтеграцію серед західних українців.
Таким чином, період між двома світовими війнами характеризувався неоднозначними процесами розвитку світового господарства. Це був час економічного зростання і кризи розвинутих країн. Подолання кризових явищ відбулось за рахунок активного втручання держави в економічне життя суспільства.
В цей час в Радянській державі на зміну товарно-грошовим, ринковим відносинам прийшла жорстока система централізації, яка виразилась в абсолютизації ролі держави в господарському житті, ліквідації свободи і самостійності товаровиробника. Незважаючи на значні зрушення в економічному розвитку країни, командно-адміністративна система спричинила значне розорення господарського життя. Це виразилось, зокрема, в голодоморі 1932-1933 років.
