До числа масштабних кампаній експериментального харак­теру можна віднести "кукурудзяну епопею", що з 1959 р. поча­ла примусово впроваджуватися у різних природно-кліматичних зонах. Посіви зернових культур, зокрема пшениці, жита та інших, значно скоротилися, замість них розширилися по­сіви качанистої.

Перенесення американського досвіду вирощування куку­рудзи з метою вирішення завдання "наздогнати і перегнати" США по виробництву м'яса й молока на душу, висунутого М. Хрущовим у 1957 р., призвело до згубних наслідків. У більшості районів не стало ні кукурудзи, ні пшениці. У 1963 р. вибухнула продовольча криза. З того часу розпочалися закуп­ки зерна за кордоном.

У 1960-1964 рр. темпи піднесення врожайності основних сільськогосподарських культур значно уповільнилися. Анало­гічне становище склалося і в тваринництві. Валова сільсько­господарська продукція в усіх категоріях господарств Украї­ни в 1963 р. становила лише 95% від рівня 1960 р., виробниц­тво продуктів тваринництва знизилося на 7-9%.

Щоб запобігти спаду сільськогосподарського виробництва, в березні 1962 р. М. Хрущов запропонував перебудувати управ­ління сільським господарством. В Україні до кінця року утво­рилося 250 територіальних колгоспно-радгоспних виробничих управлінь. Водночас партійні органи поділяли за виробничим принципом. Сільські райкоми партії було ліквідовано і натомість утворено парткоми виробничих колгоспне-радгоспних управлінь. В областях - сільські і промислові обкоми партії. В ЦК ком­партії України з'явилося Бюро по керівництву промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Але нова структура уп­равління сільським господарством практично не змінила кри­тичного становища в аграрному виробництві.

В зазначений період зрушення відбувались не тільки в аг­рарному секторі, але і в інших галузях економіки. Зокрема, помітна увага приділялась промисловості, особливо її техніч­ному рівню. В 1955 р. на Пленумі ЦК була засуджена, як по­милкова, "теорія" про відсутність морального зносу техніки при соціалізмі, яка мала широке поширення в науці. Застосу­вання на практиці даної теорії призвело до того, що вітчизня­на промисловість виявилась далекою від досягнень науково-технічної революції, що відбувалась в усьому світі. Було підкрес­лено, що основним завданням в промисловості є "всемірне підви­щення технічного рівня виробництва на базі електрифікації, комплексної механізації і автоматизації". Стало зрозумілим, що без визнання пріоритетного розвитку нових напрямків в науці Радянському Союзу буде тяжко витримати не просто економічне, а перш за все військове протистояння з Заходом.

В цей час було виділено величезні фінансові, матеріальні і людські ресурси на розвиток окремих напрямків фундаментальних і природознавчих наук (фізики, хімії, біо­логії, кібернетики, космічних досліджень), на підготовку ви­сококваліфікованих наукових кадрів. В результаті цього було досягнуто значних успіхів в галузі науки і техніки. В 1954 році була введена в експлуатацію перша в світі атомна елек­тростанція, в 1959 р. побудовано перший в світі атомний льодохід. В 1957 р. на навколоземну орбіту виведено пер­ший супутник землі, в 1961 р. — перший космічний кора­бель з Ю. Гагаріним на борту.

В ці роки надзвичайно високими темпами розвивалась енер­гетична база. Було побудовано ряд гідроелектростанцій, в тому числі на Дніпрі, багато теплоелектростанцій місцевого значен­ня. В результаті виробництво електроенергії зросло із 150,6 млрд. кв/год в 1954 році до 507,7 млрд. кв/год в 1965 році. Одночас­но з цим могутній імпульс було надано добуванню нафти і газу. Зростання енергетичної бази дозволило перевести залізничний транспорт з парової на теплову енергію. Значного розвитку до­сягла хімічна промисловість, металургія, вугільна промисловість.

Однак розвиток промисловості відбувався за рахунок ек­стенсивних методів. Як і раніше, будувались тисячі нових підприємств, але мало уваги приділялось підвищенню ефек­тивності потужностей, що вже існували. Поступово посили­лись структурні диспропорції: якщо в 1940 році на долю важ­кої індустрії припадало 61,2% всієї промислової продукції, то в 1960 році цей показник збільшився до 72,5% , що в свою чергу, привело до зниження обсягів випуску товарів народно­го споживання.

Вивчаючи зазначений період економічної історії, дово­диться констатувати, що радянське керівництво, розпочина­ючи надзвичайно масштабні реформи, не мало комплексної перспективної програми подальшого розвитку країни. Лише цим можна пояснити численні, позбавлені здорового глузду колізії економічної політики, які визначалися волею керів­ників (М. Хрущова в першу чергу), їх бажанням терміново виправити всі недоліки. Це приводило до поспішності у виз­наченні термінів досягнення поставленої мети, у виборі ме­тодів її здійснення, що часто знецінювало позитивний ефект від нововведень.

Заради справедливості слід сказати, що вчені-економісти і практичні працівники намагались розробити нові підходи до проблем економічного розвитку країни, особливо в сфері довго­строкового планування і прогнозування, визначення стратегічних макроекономічних цілей. Оскільки ці розробки не були розраховані на швидку віддачу, то їм не приділялась достатня увага. Керівництву країни потрібні були реальні результати в даний момент, і тому всі зусилля були спрямовані на нескінченні коректування поточних планів. Наприклад, так і не було скла­дено детального плану на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а основ­ним документом, що направляв роботу всієї економіки протя­гом п'яти років, стали Директиви XIX з'їзду партії. Це були лише контури п'ятирічки, але конкретного плану не існувало.

Така ж ситуація склалась і з шостим п'ятирічним пла­ном (1956-1960). В лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС були схвалені основні показники шостої п'ятирічки, але уже в грудні цього ж року стало зрозумілим, що план не відповідає реаль­ним умовам. Нашвидкуруч склали перехідний план на один-два роки, а потім на світ з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).

Традиційно слабким було так зване низове планування, тобто складання планів на рівні підприємств. Ці плани, як правило, доходили до підприємств (цехів, дільниць) уже після того, як розпочинався повний виробничий цикл (річний, квар­тальний), через що виробництво зазнавало