ЦК було прийнято постанову "Про покращання управління промисловістю, вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва", у відповідності з яким розпочалась нова економічна реформа. Було вирішено ліквідувати раднаргоспи і повернутись до галузевого принципу управління. Заново були створені союзно-республіканські і загальносоюзні міністерства у відповідності з галузевим принципом.
Наступним важливим напрямком даної реформи стала зміна всієї системи планування і економічного стимулювання. Було визнано доцільним ліквідувати надто жорстку регламентацію господарської діяльності підприємств. З цією метою зменшили кількість планових показників, які визначались центром. На відміну від попередньої системи, яка була зорієнтована на валові показники, тепер основним показником стало збільшення об'ємів реалізованої продукції підприємств. Передбачалось, що критерієм оцінки господарської діяльності підприємства буде отриманий прибуток (рентабельність виробництва) і виконання завдань з поставок найважливіших видів продукції.
Серед обов'язкових показників визначались іще і такі: основна номенклатура продукції, фонд заробітної плати, платежі в бюджет і асигнування із бюджету, показники по об'єму централізованих капіталовкладень і введення в дію виробничих потужностей і основних фондів, завдання по впровадженню нової техніки і матеріально-технічного постачання. Всі інші показники господарської діяльності передбачалось встановлювати без затвердження в міністерствах і відомствах.
У відповідності з постановою було вирішено розширити економічні права підприємств, розвивати прямі зв'язки між виробниками і споживачами на принципах взаємної матеріальної відповідальності і зацікавленості. Передбачалось запровадити в практику відносини, які базувались би на господарських договорах між підприємствами.
З метою підвищення ролі економічного стимулювання була здійснена спроба вдосконалення системи ціноутворення на користь низькорентабельних виробництв. Справа в тому, що в радянській економіці поряд з високорентабельними заводами і фабриками завжди існувала велика кількість збиткових підприємств (наприклад, вся вугільна промисловість). Дуже часто на деяких високоприбуткових підприємствах були дільниці, що випускали необхідну для населення, але збиткову продукцію. Тому підприємства не бажали випускати дану продукцію. В зв'язку з цим посилилось значення таких важелів, як ціна, прибуток, премія, кредит, яким поверталось їх початкове значення.
Передбачалось покращити систему оплати праці, пов'язати її не тільки з централізованим підвищенням тарифних ставок, але й із матеріальним стимулюванням працівників за рахунок використання частини прибутків підприємств, визначати заробітну плату за кінцевим результатом роботи.
На підприємствах за рахунок прибутку дозволялось створювати (за певними нормативами) фонди економічного стимулювання: матеріального заохочення, соціально-культурних заходів, житлового будівництва і фонду розвитку виробництва. За рахунок цих фондів можна було преміювати робітників у відповідності з трудовими показниками, будувати житло і заклади культурно-побутового призначення, розширювати виробництво. Все це отримало назву господарського розрахунку. По суті, підприємствам надавалась оперативно-господарська самостійність (в установлених межах). Вони працювали на принципах самоокупності, рентабельності, матеріальної зацікавленості і матеріальної відповідальності за досягнуті результати. При цьому зберігався контроль з боку держави за використанням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
Вважалось, що нові принципи планування і економічного стимулювання повинні створити у колективах підприємств зацікавленість в прийнятті більш високих планових завдань, більш повного використання чинників виробництва, досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції.
Господарська реформа розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне державне підприємство, в якому закріплювались його права в сфері виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітального ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної плати, а також коло обов'язків і міра відповідальності за їх порушення.
Помітно змінились відносини між підприємством і державою. Була введена плата за виробничі фонди, за земельні і водні ресурси. Надлишок обладнання дозволялось реалізовувати іншим підприємствам. Встановлювалась залежність між величиною виробничих фондів підприємства і його внеском в державний бюджет, що повинно було зацікавити підприємства в кращому використанні цих фондів.
Відбулись помітні зміни і в системі ціноутворення: оптові ціни стали більш об'єктивно відображати реальні виробничі витрати і підприємства уже могли отримувати прибуток від реалізації своєї продукції. Із цього прибутку підприємства повинні були вносити до бюджету плату за виробничі фонди, фіксовані (рентні) платежі, а також могли утворювати свої фонди заохочення.
Для підприємств, що були переведені на нову систему господарювання, було встановлено державний Знак якості. Цей Знак підтверджував стабільність якості даного виробу, високу культуру виробництва і ін.
В 1967 році на нові господарські умови стали переводити цілі галузі промисловості, і до кінця року по-новому працювало 15% підприємств, на долю яких припадало 37% промислової продукції. Незабаром на новий порядок планування і економічного стимулювання стали переходити підприємства будівництва і торгівлі.
Господарська реформа зачепила і сільське господарство. В 1965 році на Пленумі ЦК КПРС було поставлено завдання ліквідувати негативні наслідки хрущовських "експериментів" на селі. Відмінялись обов'язкові для всіх господарств посіви кукурудзи, відновлювались присадибні ділянки і т. ін.
Змінювалась система закупок сільськогосподарської продукції, вводились тверді (незмінні) і відносно низькі плани заготівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно. Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культури, передбачалась диференціація цін у різних природно-кліматичних зонах і районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50% добавки до основної закупівельної ціни. Приймались заходи, спрямовані на поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.
Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. В 1966-1980 роках, за офіційними даними, туди було направлено 383 млрд. крб., що складало 75% всіх капіталовкладень в сільське господарство за роки Радянської влади. За рахунок цих коштів намагались здійснити грандіозні програми по комплексній механізації, електрифікації сільського господарства, меліорації і хімізації грунтів.
У 1966-1970 роках були виконані завдання по випуску промислової продукції,