Перших успіхів було досягнуто в хімічній промисловості. Україна стала виробляти більше, ніж у попередні роки мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди, хімічних волокон, засобів захисту рослин та ін. Прискореними темпами розвива­лася легка, харчова й місцева промисловість. Обсяг продукції взуттєвої галузі збільшився в 1,5 рази.

Якими ж чинниками можна пояснити прогресивні зміни в економіці? Вплив реформи, звичайно, був значним, але не вирі­шальним. Тим більше, що значні зрушення в економіці відбу­лись якраз в першій половині восьмої п'ятирічки, коли масо­вий перехід на нову систему ще тільки розпочинався. Дійсна причина в іншому: в період повороту від раднаргоспів до міністерств підприємства отримали деяку свободу для маневру, певний час вони не були скуті жорстокою регламентацією, що і дало тимчасовий позитивний результат. Слід зазначити також, що до складання восьмого п'ятирічного плану були залучені професійні економісти, які намагались закласти в план найбільш оптимальні параметри економічного розвитку країни.

Наприкінці 1960-х на початку 1970-х років позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватись, народне господарство поверталось до традиційних джерел економічно­го зростання за рахунок паливно-енергетичного і військово-промислового комплексу. Не принесли бажаного результату спроби запровадити в масове виробництво наукомісткі техно­логії (радіоелектроніку, інформатику, обчислювальну техніку, біотехнологію і ін.). Структура радянської економіки набува­ла все більш нераціонального, однобокого характеру, з нахи­лом в бік важкої індустрії із мінімальним виходом на безпо­середні потреби людей.

На початку 1970-х років, коли в економіці ще відчувався вплив реформи 1965 року, стало очевидним, що вона поступово припиняється, хоча ніхто не відміняв економічних методів управління, а в партійних документах постійно підкреслюва­лась необхідність підвищення фондовіддачі, зниження вироб­ничих затрат і т. д.

Все частіше стали з'являтися різноманітні обмеження в регламентації діяльності підприємств, що підривало саму ідею госпрозрахунку. Зокрема, були введені ліміти на створення фондів економічного стимулювання, перевищувати які навіть високорентабельні підприємства не мали права. Весь додатко­вий прибуток у вигляді "вільного залишку" приходилось пе­рераховувати в державний бюджет. Таким чином, підприєм­ства, які успішно працювали, не заохочувались.

Дуже швидко під контроль вищестоящих організацій по­пав і фонд розвитку виробництва, який став включатись в централізований план розподілу капітальних вкладень. Та­ким чином відбувалось жорстке обмеження повноважень підприємств у праві розпоряджатись власними коштами.

Найбільш вразливим елементом господарської реформи були взаємини відносно самостійних підприємств і держав­них управлінських структур, які в своїй діяльності все більше спирались на адміністративні методи. Апарат міністерств постійно розростався, виникали нові підрозділи, фактичне прийняття рішень розподілялось між численними інстанці­ями партійно-господарської ієрархії, де всі документи необ­хідно було "ув'язувати" і "узгоджувати".

Від самого свого початку реформа була приречена на пораз­ку, оскільки вона залишала без змін глибинні відносини вироб­ництва - відносини власності. В реформі були закладені не­сумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства ставали формально більш са­мостійними, вони не мали права самостійно визначати ціну на свою продукцію. Та ж ситуація була і з правом підприємства самостійно розпоряджатися робочою силою, наймати необхід­них працівників, звільняти зайвих чи тих хто погано працює.

З великими труднощами вписувалось в реформу впровад­ження нових технологій, оскільки воно вимагало часу на їх освоєння та навчання робітників; адже при цьому могло відбу­тися тимчасове скорочення випуску продукції, чого, щоб не зірвати планових показників, не могли допустити управлінці.

Помітному тиску стали піддаватися ті вчені, які намагалися в своїх розробках знайти вирішення проблем радянської еко­номіки шляхом розширення дії закону вартості і деяких еле­ментів ринкової економіки, оскільки в їх пропозиціях прогля­дались загрози командно-адміністративній системі в цілому.

Таким чином, економічна реформа 1965 року знаменува­ла собою найбільш масштабну спробу вдосконалення соціалі­стичної системи господарювання, але ця спроба виявилась половинчатою і не дала помітних стійких результатів. Партійне керівництво країни, здійснивши декілька кроків вперед до ринку, не насмілилось на подальшу трансформацію господарсь­кої системи, оскільки це неминуче зумовило б необхідність і політичної лібералізації.

Наростання кризових явищ в радянській економіці

Поступово із загальноприйнятого лексикону стало зника­ти слово "реформа", а на його місці з'явились терміни "покра­щання", "вдосконалення". І хоча на партійних з'їздах і плену­мах продовжували звучати фрази про необхідність "органіч­ного поєднання досягнень науково-технічної революції з пе­ревагами соціалістичної системи господарювання", відомчий монополізм неминуче відкидав ідею науково-технічного про­гресу, все більшого значення набирала інертність антирефор­маторського мислення.

Як універсальний засіб розв'язання всіх соціально-еконо­мічних проблем проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971) в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, на­ділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а й у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, куль­турно-просвітницьких установах тощо. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за по­милки відповідають державні органи і керівники підприємств.

По всій країні поширилась практика організації різнома­нітних "починів", що була спрямована на досягнення небувалих господарських результатів типу: здати державі "6 мільйонів тонн узбекської бавовни", "1 мільйон тонн кубанського рису", "казах­станський мільярд пудів зерна" та ін. При цьому зовсім не підра­ховувались прямі збитки, що були пов'язані з велетенським напруженням людських ресурсів, з порушенням екології.

В цей час великих успіхів досягла так звана "тіньова еконо­міка", яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню госпо­дарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом.